Версія для друку Версія для друку

Людина золотоосінньої пори…

aert

1 листопада ужгородцю Михайлу Ломазі виповнюється 75 красних літ.

А народився він на благословенній Іршавщині, в селі Арданові, що зручно примостилося під горою з такою промовистою і богоугодною назвою – Богослав.

Це село «з ранньої весни до пізньої осені потопає в густій зелені садів, замріяно ширяє в сонячному промінні під різнобарвною шапкою дивних принад карпатських лісів, а взимку милує око неповторними краєвидами»  - так починається   книга «Арданово, село під Богославом»,  підготовлена за участю уродженців цього села Михайла Ломаги, Василя Кобаля та вчителя історії Арданівської середньої школи Михайла Сенишина, яка минулоріч вийшла в ужгородському видавництві «Карпати».  У ній -  розповіді про історію і сьогодення цього населеного пункту  - одного з найстаріших на Закарпатті, про його уродженців, які прославляють Арданово своїми добрими справами во ім»я людей.

Він щиро гордиться своїми земляками-односельцями, про кожного з них може розповідати багато, цінує дружбу з ними. Це – Іван Якима – колишній директор школи в Арданові, «Відмінник освіти України», Василь Станинець – доктор хімічних наук, Соросівський професор, нагороджений Державною премією України в галузі науки і техніки, знані у краї медики брати – Іван, Василь та їхня сестра Марта Голяни, художник Михайло Митрик, педагог і музикант Антон Кобаль, династія вчителів Хриптів, таланти родини Садваріїв… Багато з них, на жаль, уже переступили поріг Вічності, але пам»ять про їхні добрі справи живе у селі….

 У творчому активі нинішнього ювіляра ще одна книжка:  словник говірок «Арданівська бесіда», який побачив світ кілька років тому і куди ввійшло 1750 діалектних слів.  Це запозичення зі словацької, російської, чеської, німецької, угорської, польської, румунської та інших мов.

Насправді це прекрасно, коли людина не забуває свого родового гнізда.  Так сталося і в Михайла Ломаги.

У світ він прийшов у 1940 році на благодатній землі з її  працьовитими людьми, щедротними садами-виноградниками,  з молоком матері увібравши у себе  найкращі риси свого древнього трудолюбивого роду.

Успішно вчився у школі, потім в інституті у Львові, де здобув спеціальність інженера-економіста.

Після закінчення вузу в 1962 році всеньке своє трудове життя віддав Михайло Іванович місту над Ужем. Тут трудився на промислових підприємствах, відтак на комсомольській і компартійній роботі, заступником начальника управління праці та соціальної політики Закарпатського облвиконкому, згодом державної адміністрації. Завершив свій трудовий шлях помічником-консультантом народного депутата України.

І де й на якій посаді б не працював – завжди допомагав і допомагає людям.  Це у нього в крові. Ось тільки деякі штрихи.

Брав найактивнішу участь у будівництві нової школи в рідному селі.

Коли ж створювалися нові мікрорайони «Червениця» та «Кошицький» в обласному центрі - його великий досвід та знання людей, практичність і енергійність стали тут у великій нагоді. Прокладання доріг,  газо- та водопостачання тощо.

Здається, прийшов час відпочити.

Але Михайло Ломага належить до людей, яким спокій і не сниться. Він завжди знаходить якусь суспільно значиму роботу. А чи вона його шукає? І чоловік впрягається  у громадського воза і добросовісно тягне його, тягне.  Він усім старається прислужитися рідному місту над сивим Ужем,  місту, в якому мешкає понад півстоліття, людям, які й нині звертаються до нього, особливо ж землякам. Це для нього – святе.

Бути справжньою людиною – це найвища посада на землі.

Радість йому та його дружині Мелені - до речі, теж уродженці Арданова - приносять дві донечки Оксана та Леся, які позакінчували вищі учбові заклади і живуть та трудяться теж в Ужгороді, подаровані ними разом із зятями Василями онуки, які  тягнуться до свого щедрого й мудрого батька й дідуся, бо він завжди готовий підставити своє надійне плече у бурхливому житейському вирі.

Добре пам»ятається, як свого часу й мені старався прийти на поміч, коли сильним  світу цього  не сподобалася одна з моїх книг і я лишився без роботи. І це вже у вільній Україні! В той час, як окремі мої вчорашні друзі й колеги тихо посміювалися-тішилися, торжествували, то він, будучи вже не при владі - пенсіонер, усе-таки шукав способи, аби знайти мені  роботу, щоби було за що купити шматок насущного хліба для прогодування сім»ї…

Мабуть, у нього багато золота в душі, бо народився  золотоосінної днини. Людина золотоосінньої пори….

Тож усі ті, хто цінує і знає цю повну оптимізму й життєствердності особистість, а також численні родичі та друзі поспішать до  нього, аби знову  привітати цього щедротного й багатого душею чоловіка з черговим днем народження.

Нині ж – особлива дата, ювілейна. І всі щиро повіншують йому многая і благая літ у здоров»ї, радості й усякій житейській благодаті. І нехай рясно-щедротні побажання збудуться. Бо Михайло Ломага цього справді заслужив усім своїм людинолюбним життям…

 Андрій Дурунда,

письменник

Прокоментуй!

Ваш коментар

*