Версія для друку Версія для друку

ДОРОГИ В РАЙОНІ ЗА ЧАСІВ МОЙСЕЯ

asfal_tnie-raboti-176806b

Про таких людей, як Андрій Васильович Мойсей кажуть: жива легенда. Із вісімдесяти прожитих літ, сорок віддав райавтодору. Незважаючи на поважний вік, залюбки згадує перші роки роботи на підприємстві. Камінь та річковий гравій завозили гужовим транспортом. Споруджувались дерев’яні мости, підпірні стінки, водопропускні труби. Усі роботи виконувались мешканцями населених пунктів безкоштовно. Трудовий ентузіазм у людей був таким, що вони готові були працювати скільки потрібно, щоб забезпечити проїзд на дорогах від села до села.

Очолив райавтодор А.В. Мойсей у 34 роки. У ті часи посаду було заслужити нелегко. Перший секретар райкому партії Анатолій Червінський підмітив: досвід організаторської роботи має, працювати з людьми вміє, тому й вирішив доручити йому очолити дорожнє підприємство.

Автору цих рядків неодноразово доводилося писати про Андрія Васильовича на сторінках районної газети. До речі, сам від уже понад 50 років передплачує новинку. На його думку районне видання повинні читати усі: і старі, і малі, бо саме газета висвітлює життя населених пунктів, проблеми людей. Йому й тепер приємно почути: дороги в районі за часів  його правління райавтодором були набагато кращі, як тепер. Воно ж бо: капітальний ремонт не проводився вже десь 20-25 років. А ямковий – на рік-два.

А.В. Мойсей народився в с. Лоза 3 листопада 1935 року у працьовитій, дружній родині. У сім’ї їх було четверо – крім Андрійка, Михайло, Іван та Микола. У 1943 році він пішов у народну школу рідного села. Середню школу закінчив у Довгому. У дев’ятнадцять літ пішов працювати в Приборжавське заводоуправління будматеріалів. Звідти пішов у армію. Коли повернувся додому, пішов трудитися в колгосп. Молодого і енергійного юнака селяни обрали бригадиром. Та роботою в полі він не обмежувався – брав активну участь в громадському житті села. Був організатором футбольної команди, яка успішно виступала в районній і обласній першості. Водночас приймав активну участь в художній самодіяльності. Це й допомогло йому сповна заявити про себе. Спочатку його було направлено на навчання в Львівську радянсько-партійну школу. Потім продовжує навчання в Київській партійній школі, яку закінчив у 1961 році. Потім була робота в партійних органах. Та про освіту не забував. Знав, що без знань не обійтися. Тому закінчив економічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.  Так у роботі, в повсякденному житті гартувався його характер. Це, напевне, і послужило, що було доручено важливу і відповідальну роботу – очолити районне дорожнє підприємство.

− Розпочав із зустрічі з майстрами, бригадирами, механізаторами, інженерно-технічними працівниками, робітниками і службовцями, − згадує тепер Андрій Васильович. – Вони говорили про суттєві проблеми, вносили свої пропозиції щодо їх вирішення, звертали увагу на зміцнення трудової дисципліни, яка є запорукою успіху в будь-якій роботі.

На поверхню спливло і питання про розвиток матеріально-технічної бази, без чого неможливо покращувати обсяги і темпи робіт. Це будівництво ремонтних майстерень, цехів, адміністративного будинку, котельні, складських приміщень, робітничої їдальні, житлових будинків. Разом із інженерно-технічними працівниками склали план розвитку підприємства, намітили конкретні терміни їх виконання.

Найперше, взялись за створення матеріально-технічної бази. Власними силами збудували ремонтну майстерню з відповідними цехами: тракторним, моторним, електрозварювальним, столярним та іншими. Цим створили належні умови для механізаторів, проведення ремонту і утримання в належному стані автодорожньої техніки. Про це подбав майстер-будівельник Петро Корпош.

Про зведення двоповерхового адмінбудинку окрема історія. Стара контора знаходилась в аварійному стані і підлягала знесенню. За існуючими порядками в той час майже все будівництво здійснювалось за типовими проектами, які розроблялись Діпробудом і затверджувались Держбудом України.

− Отримавши проект, − із усмішкою розповідає Андрій Васильович, − після детального відає Андрій Васильович, − після детального розгляду були виявлені суттєві недоліки. На першому поверсі спроектовані приміщення виробничого і побутового призначення, а на другому – для адміністративного персоналу.

Подбав Андрій Васильович і про те, щоб в райавтодорі була своя їдальня. Будівництво велось власними силами, що для підприємства було досить важким і складним. Багато чого довелось виконувати вперше. Це такі роботи як укладання цементно-кольорової підлоги, проводити керамзитову або декоративну штукатурку зовнішніх стін. Ця штукатурка добре себе зарекомендувала і по сьогоднішній день зберегла гарний естетичний вигляд і свіжість. У двоповерховій будівлі не першому поверсі розмістили робітничу їдальню з відповідними цехами, підсобними і складськими приміщеннями. На другому поверсі розташований актовий зал на 150 чоловік з кіноустановкою та різними кабінетами.

Багато зусиль і енергії витрачено на будівництво бітумної бази в с. Підгірне, а згодом і асфальтобетонного заводу. Адже зрозуміло, що без власної бітумної бази і АБЗ шляхове будівництво в районі буде вестись незадовільно. У 1983 році була споруджена бітумна база, а в 1991 р. – новий асфальтобетонний завод.

Поряд із створенням матеріально-технічної бази адміністрація підприємства велику увагу приділяла будівництву житла. Для інженерно-технічних працівників та робітників власними силами зведено три житлові будинки, в тому числі один восьмиквартирний.

… У житті А.В. Мойсей добився чималих успіхів. І в цьому чимала заслуга чарівної дружини Єви Петрівни, з якою вони виховали прекрасних дітей – Оксану, яка працювала лікарем в Ужгороді і Андрія який зараз трудиться в Іршавській ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів.

За самовіддану працю А.В. Мойсея нагороджено орденом Червоного Трудового Прапора і знаком Пошани. Він удостоєний також звання Заслужений будівельник України.

 

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*