- Нове життя - http://nz-ir.com -

ЧЕРГОВА ФАНТАСТИЧНА ПОРЦІЯ МІСТИКИ ВІД ВАСИЛЯ ШКІРІ, АБО ЯК ЗАГАТЯНСЬКА БАБА ГАФА СМЕРТЬ ПЕРЕХИТРИЛА…

17.10.2015 @ 7:17 am опубліковано у рубриці "Творча майстерня"

Всім нам в житті хочеться казки. Матеріальної, моральної, уявної, але казки… А відомий письменник з Іршави, лауреат різних літературних премій Василь Шкіря часом полюбляє утнути щось й справді казкове. Цим самим приємно дивує і «бавить» не лише дорослих, а й дітей, кому власне й адресовані його казки. Варто відзначити, що останнім часом автор практикує вплітати у свої твори побільше сюжетних ліній, на власних терезах зважує матеріальне і моральне, а цей дуалізм існуватиме, певно, й допоки наш світ. У творах казкаря знаходиш дуже багато містики, тобто йде мова про босоркань, чаклунок тощо. Відчувається, що в цьому плані авторитетом є для автора відомий письменник з Осою Федір Потушняк. Нічого дивного в цьому немає, адже Василь Шкіря є лауреатом літературної премії імені цього видатного осійчанина, який прославив наш край далеко за межами району, області. В казках іршавчанина, залюбленого в дитинство, багато прагматичних речей. Звісно, бізнес тут теж роблять по-казковому. Іноді позаздрив би будь-який олігарх. Але ж казка – жанр багатий на різноманітні художні засоби…Оригінально виглядають у його творах сюжетні лінії про кохання.
Василь Шкіря не шукає в творчості якоїсь константи. Він жонглює жанрами. Полюбляє творити повісті-фентезі. Це більше об’єму, більше творчих можливостей, зрештою, більше шансів розкрити талант. Ось і нещодавно світ побачила чергова книжка автора, назву якій дала нова повість-фентезі «Чорна кішка з червоною пов’язкою та порожнім відром».
Події розгортаються у рідному для казкаря селі Загаття, де він народився. Весь сюжет переповідати не будемо, а наведемо лише кілька інтригуючих моментів, аби, як кажуть, зацікавити. У творі мова йде про вдову із Загаття, яка залишилася жити з наймолодшим сином Васильком. Жінка рада була бачити дитину студентом якогось престижного вишу, але той більше прагнув започаткувати власну справу. Вдова торгувала сметаною, молоком на ринку, тобто аж занадто великих статків у сім’ї не було. Тому Василько взявся крок за кроком торувати шлях до бізнесу. Почав робити власноруч посудини з лози для сушіння яблук та інших фруктів. Завоював добру славу – купувати продукт їздили до нього здалека. Мама сину теж допомагала. Мусив пройти через різні перепони. Води не було в селі, треба було колодязь викопати. А це залучення більше людей, коштів. Відтак розширював бізнес, то виникла потреба в додаткових робочих руках. З цим було клопотів чимало, адже багато хто, грубо кажучи, плювався дома в стелю, а працювати йти не хотів.
Справжня мудрість береться, напевно, не з книжок, а з народу. А в цій повісті-фентезі колориту народної мудрості й висловлювань справді вистачає. Все це легко запам’ятовується. «Ця пташка має свої замашки» (про особливості характеру дівчини) або «злості повні кості» -- фрази настільки глибинні, що на їх основі цілі трактати писати можна. Таких народних висловлювань тут стільки, що хоч греблю гати.
Звісно, не обійшлося в творі й без босоркань, відьом. Баба Гафія була ворожкою. Страшенно заздрила Василькові з його мамою. Ладна була їх у ложці води втопити. Почала була щось робити зле сусідам, але внучка Оксанка завадила. В її серці були почуття до Василька. До речі, автор вдало компонує різні епохи. Зрозуміло, що бізнес із сушіння фруктів актуальний завжди, але чомусь він часто асоціюється із колгоспною системою. Нагадуємо, що це початкова справа головного героя. Нині ж цим більше займаються фермери, бізнесмени, і все це робиться на іншому рівні. А от внучка ворожки Оксанка в себе встановила навіть вебкамеру, аби спостерігати за бабцею. Отже, вкраплені такі свого роду різночасові елементи.
Разом з цим, ворожка Гафія – відома людина і в селі, і далеко за межами. У неї гостювали й, очевидно, зверталися по допомогу Микита Хрущов та Юрій Пітра. Про все це гуділо село. Кілька разів на Гафію чатувала Смерть. Один раз вона пожаліла ворожку, але бувало й таке, що Гафія ту з косою перехитрила. У цьому контексті автор дуже цікаво й природно розкрив суть народних повір’їв. Всі ми добре знаємо: коли тебе хтось перейде з порожнім відром, то не пощастить. Те саме на тебе чекає, якщо дорогу перебіжить чорна кішка. Як тільки Гафія запримітила Смерть, то відразу перетворилася на чорну кішку з порожнім відром та червоною пов’язкою. Смерть цього злякалася і відповідно повернулася назад. Мабуть, варто відзначити, що в цій повісті кішка з червоною пов’язкою. Це дещо нагадує аналогію з мультфільмовою «Черепашкою-ніндзя». Звісно, для того, хто бачив… Так би мовити, поєднання натяків на мультикультуралізм. Та якщо раптом побачимо на вулиці чорних кішок з порожнім відром та червоною пов’язкою або подібних людей, то не треба лякатися, це будуть просто яскраві фанати творчості Василя Шкірі або ж натхненні іршавчани, які щиро повірили, що у такий спосіб можна навічно залишитися тут, на цій Богом даній нам землі. Це вже, як кажуть, трохи лірики і гумору…
Дуже тонко передана психологія кохання Василя. Це людина, яка заробила гроші сама, яка пройшла окремий шлях. Яскравого сентименталізму тут нема. Хіба що хлопець кафе погодився назвати іменем Оксани. Воно й не дивно, адже якби бізнесмен у сфері сухофруктів був ще й помітним ліриком, то це швидше виняток, ніж традиція. Тому автор був обережним тут із художніми засобами для емоцій. Більше пристрасті бачимо в Оксанки…Це запримітила ворожка Гафія, яка завжди хотіла бачити свою внучку щасливою. От вона й приворожила Василька…Вся ця історія закінчується весіллям.
Кілька слів про кафе… Здається, майстерно передана філософія життя дбайливих господарів, які зробили себе самі. Розшифруємо… Василько заробив коштів на сухофруктах, загорівся ідеєю відкрити в райцентрі власне кафе. У цьому йому натхненно допомагала Оксанка. Саме у цьому власному кафе вони й зіграли весілля… Що цікаво, ще коли зустрічались, то слухали пісні Івана Поповича.
До слова, не можна окремо не наголосити на тому, що у повісті популяризуються відомі особистості району. Мова йде про Двічі Героя Соцпраці Юрія Пітру та народного артиста України Івана Поповича.
Повертаючись до теми кохання в творах Василя Шкірі, можна сказати, що у подібних сюжетних лініях автор полюбляє контрасти. У загаданій повісті-фентезі Оксана сама добивається Василя. Зовсім інша ситуація у «Таємниці Смерекового замку». У цьому творі головний герой долає різні перепони, аби зустрітися з коханою, яку бачив всього один раз в житті.
Все-таки приємно, що історії з реального життя стають основою для творів автора, а не кануть в Лету. Можливо, хтось навіть з них впізнає себе. Спасибі письменнику за творчі цікавинки. Сподіваємося, що незабаром він, як стигле яблуко на грайливих промінчиках осені, дозріє до чергової порції літературної фантастики й містики.
Іван СТЕПОВИЙ


Публікація роздрукована з Нове життя: http://nz-ir.com

URL публікації: http://nz-ir.com/2015/10/17/cherhova-fantastychna-portsiya-mistyky-vid-vasylya-shkiri-abo-yak-zahatyanska-baba-hafa-smert-perehytryla/

© 2013 Нове життя. Всі права застережено.