Версія для друку Версія для друку

НЕЗАБУТНЯ ПОДОРОЖ…

Чудове містечко, де будинки і будиночки розсипані білосніжними перлинами по сторонах вузької зігнутої бухти. Кожну хвилину то туди, то назад снують човники і катерки. Поважно простує великий катер, що везе відпочиваючих на золотий пляж.

А в самій Будві чекають не дочекаються своїх пасажирів різнорозмірні суденця. Під боком великих пасажирських, двоповерхових катерів приткнулися до самого пірсу човники. Дерев’яні, пофарбовані в білі, блакитні, зелені і навіть червоні кольори, вони «зграйкою» вперлись носиками в берег.

Трохи далі по набережній, біля пірсів, «гронами винограду» облаштувалися прогулянкові катерки. З строкатими навісами і веселими назвами, вони то зриваються зі свого місця і летять під вмілою рукою капітана у відкрите море, то повільно, майже нечутно ковзають по водній гладі. Вони вміло вихоплюють з такого ж строкатого натовпу свій улов – по два-три-шість відпочиваючих. Більше їм «не з’їсти» – вони поки маленькі.

Майже в кінці бухти стоять зовсім інші яхти. Без вітрил, без оснащення, обтічної каплевидної форми, вони схожі одночасно і на білосніжних дельфінів, і на хижих акул. Різних розмірів – від великих до найменших, вони всією своєю формою, відособленістю і ідеальними пропорціями, ніби складають своє, дворянське суспільство, вхід в яке для інших закритий. Вони не виходять у море – вони підносяться. Ось тільки що стояв на причалі, і раптом його немає, тільки рвонулися перелякані хвилі в різні боки, врізаючись в бетонні береги затоки, тікаючи з-під білосніжного чудовиська.

Вода полонила прозорістю, особливим кольором, перехідним від смарагдового до ніжно-блакитного, ваблячи мільйонами своїх рідких іскристих граней всередину себе. Вона заворожує і залишається в серці назавжди.

Вечорами, коли Петровац  огортав себе у нічну пітьму, на прибережній смузі кипіло життя. Спалахують вогні ресторанчиків і кафешок, вікна будинків і готелів, і місто стає схожим на розсип бризок, які випадково струсив зі своїх пальців Морський Господар.

Поступово звуки замовкнуть, вогні згаснуть, море заспокоїться і засне. До ранку… До нового «вогняного» дня, коли Петровац  знову прокинеться, і так само, як сто років тому, а, може, і тисячу закине свої мережі в надії на улов. І хто знає, що потрапить у її тенета?

Христина Гозда

студентка 3 курсу відділення журналістики УжНУ

Ваш отзыв

Ваш коментар