- Нове життя - https://nz-ir.com -

«Я ЗАВЖДИ ПРИСЛУХАВСЯ ДО ЛЮДЕЙ»

Хоча Петро Васильович Король високі посади й не обіймав у районі, однак особистість він досить відома. Уже хоча б тому, що довгий час був радником голови райради, обіймав посади начальника цеху Іршавської меблевої фабрики і директора виробничо-житлового комунального підприємства м. Іршава. А в останні роки сповна займається благодійництвом. Він депутат районної ради.

20 липня П.В. Королю виповнюється 60 літ. Напередодні ювілею наш кореспондент зустрівся з ним і взяв інтерв’ю.

– Петре Васильовичу! Майже усе ваше трудове життя пов’язане з Іршавою. Ви працювали на важливих і відповідальних посадах, вирішували проблеми міста і району. Що власне вдалося Вам зробити?

– Моя трудова біографія почала писатися із 1976 року у цеху гнутих меблів Іршавської меблевої фабрики Кушницького лісокомбінату. Із простого верстатника по деревообробці – і до начальника цеху. За це велике спасибі тодішньому директору підприємства Василеві Хомі, адже в мене в цеху працювало до 300 робітників. Робити доводилося в непростих умовах. Ми налагоджували випуск нових стільців, замінювали старе обладнання. Спочатку було важко, але мені повсякчас допомагали змінні майстри В. Каражія, Г. Чепа, М. Сас. Я очолював цех №2 майже п’ять  років. Тодішні і теперішні часи важко порівняти: була і робота, і непогана заробітна плата. Люди із задоволенням йшли до нас на підприємство. Особливо багато було молоді.

Доводилося крім основної роботи виконувати й громадську. Певний час очолював профспілкову організацію. Важко тепер повірити в те, що на фабриці були футбольна й волейбольна команди, духовий оркестр. Ми мали і свою робітничу їдальню, куди приходили на обід і працівники сусідніх підприємств. Смачно і поживно можна було поїсти всього за 35-40 копійок. Тепер при зустрічі із колишніми працівниками фабрики під час розмови згадуємо про ті часи лише хороше.

Хоча були і проблеми. Хіба забути трагедію, яка сталася в с. Залужжя Мукачівського району? Про це теж часто згадуємо, молимося за тих, хто у важких муках пішов у потойбічні світи.

Часто згадую і про роботу на виробничо-житловому комунальному підприємстві. Колектив я прийняв від мудрого керівника Василя Плескача. Він зумів зберегти не лише людей, а й хорошу матеріально-технічну базу. Мало хто тепер із молодих людей повірить у те, яка велика увага приділялась тоді дорогам. У Іршаві влітку у спеку завжди поливали вулиці, усюди були чистота і порядок. Ми не рахувалися з часом, старалися працювати так, аби іршавчани були задоволені роботою комунальників. Особливо часто зверталися до нас за допомогою пенсіонери і малозабезпечені. А таким людям гріх не допомогти.

– Тривалий час Вам доводилося працювати радником голови районної ради. Що входило у Ваші обов’язки, чи вдалося Вам виконати те, що намічали

– Ви не повірите: радником голови районної ради мені доводилося працювати при чотирьох керівниках Степану Бобику, Петрові Станкові, Станіславу Сухану та Іванові Савкові.

У першу чергу, користуючись нагодою, хочу подякувати їм за ту високу довіру, яку вони мені виявили. Працюючи на цій посаді, в основному відповідав за гуманітарний блок питань в райраді. Вдалося зробити чимало. Особливо багато допомагав тим, які за станом здоров’я потребували цього. У район завіз понад 370 інвалідних візків. Ви не уявляєте, як щиро дякують за таку допомогу люди: тепер вони мають можливість проїхатися вулицею рідного міста чи села, подихати свіжим повітрям, милуватися краєвидами гір. А для мене найбільша нагорода – подяка.

– Петре Васильовичу! Ви уже впродовж кількох років займаєтеся благодійництвом, налагодили тісні зв’язки з організаціями, які надають спонсорську допомогу. Що можете розповісти про цю сферу діяльності?

– Благодійну організацію «Допомога без кордонів» очолюю третій рік. Майже щодня до мене в кабінет, який знаходиться на другому поверсі районної ради, заходять люди із найвіддаленіших населених пунктів району. Кожному намагаюся простягнути руку допомоги. Одні потребують медикаментозного забезпечення, інші – інвалідних відзків, треті – матеріальної допомоги… Я завжди прислухаюся до людей, намагаюся виконати їх прохання і побажання. Думаю, це в теперішній час важливо.

– Васуже вкотре обирають депутатом районної ради. Що вдалося зробити для своїх виборців? І взагалі, що для Вас депутатська робота?

– Так, я депутат районної ради 3-ох скликань. Два рази підряд мене обирали жителі Сільця і Заріччя (до речі, в останньому я народився – це моя мала батьківщина). Протягом цього часу, коли був депутатом, допомагав селянам з благоустрою вулиць, розпаювання земельних ділянок після розпаду колгоспної системи. Я причетний до утворення Сілецької сільської ради, завжди брав участь у сесіях сільради, навіть коли вони проходили пізно вночі (було і таке).

Коли я почав жити в Броді, мої теперішні  односельці також виявили мені довіру і обрали депутатом райради із поважних людей, які зі мною балотувалися. Власне, не мені судити за мою депутатську діяльність – це справа моїх виборців. Одне скажу: я завжди йшов назустріч людям. За це, напевне, і заслужив їх довіру.

– Петре Васильовичу! Вас дуже багато людей знають в обличчя. Що б ви хотіли їм сказати?

– А як і завжди: найперше чемно привітатися, спитати, як ся маєте? Що нового? У мене є друзів багато і цим я горджуся. Я ніколи не переходив на інший бік вулиці, бо… Це не для мене.

– А які риси характеру Ви найбільше цінуєте в людях?

– Правдивість і доброту. Можливо, тому, що я в 7 років став круглим сиротою. Знаю, що всім не можна допомогти, бо ще той ся не народив, аби всім угодив. Але що можна, роблю із чистою душею і добрим серцем. Цьому власне і присвятив своє життя.

Розмову записав

 Василь Шкіря