Версія для друку Версія для друку

ПОКЛИКАНИЙ ЗБАГАЧУВАТИ ДУХОВНІСТЬ

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Боржавська долина дала світу чимало відомих особистостей. Це і вчені, і поети, і піснярі, і композитори, і художники, і різьбярі… Довге відоме тим, що в цьому мальовничому куточку Закарпаття, де вище гір тільки хмари, народився гімн Срібної Землі «Верховино, мати моя», який став гордістю нашого краю.

Липневої пори 1960 року у простій селянській родині народився Юрій Глеба. Із з дитячих літ він проявляв неабияку цікавість до народних звичаїв і традицій, сільського пісенного та танцювального фольклору. Ще навчаючись у Довжанській середній школі, у нього проявилися непересічні організаторські здібності та оригінальна манера виконавця: міг і пісеньку заспівати, і вірш розповісти, брав участь у різного роду гуртках. Запам’ятали його в школі і незмінним ведучим різних вечорів та шкільних свят.

Юрій Федорович може годинами розповідати, як був головою студентського комітету, керівником будівельного загону, членом наукового товариства. Де б не був, що б не робив, завжди глибоко переосмислював, порівнював із рідним селом, коментував, аналізував, робив для себе висновки. Адже що не край – то свій звичай.

− Буваючи в різних регіонах України, − згадує тепер Юрій Глеба, − я по-своєму освоював і осмислював закарбовані дитячою пам’яттю сільські посиденьки у батьківській хаті. У нашу оселю частенько навідувався заслужений діяч мистецтв України Михайло Машкін, автор всенародно визнаних «Верховино, мати моя», «Вечір над Боржавою» та інші. А ще часто спілкувався із учасниками самодіяльного народного ансамблю пісні і танцю «Боржава» Довжанського лісозаводу. Майже напам’ять знав їх репертуар.

Ю. Глеба формувався в атмосфері культурного розквіту. То були часи, коли пісня завжди була там, де збиралися люди. Співали діти під час весняних ігор, особливо у Великодні дні, співали дорослі на різних гостинах, на святкових і родинних зібраннях, на вечорницях у довгі осінні дні та зимові вечори, де завжди розповідали казки та бувальщини. То були часи, коли молодь мала вибір, де проводити свій вільний час, проявити свій природний хист і творчий потенціал. Водночас це служило благодатною нивою для зрощення із зернятка великого таланту особистості.

Після закінчення інституту Ю. Глеба був направлений на роботу в Хустське культурно-освітнє училище. У його трудовій книжці з’явився перший запис – «посада викладача клубознавства». Далі була служба в армійських лавах.

Вперше я познайомився із Юрієм Федоровичем, коли він працював на Довжанському лісокомбінаті. Він відповідав на підприємстві за роботу з молоддю. Юнаки і дівчата були задоволені його роботою: він проводив різні тематичні заходи, відповідав за випуск стінгазети, організував чи не перший в районі молодіжний дискоклуб. Долучався і до роботи ансамблю пісні і танцю «Боржава», який тоді переживав нелегкі часи. Але Юрій Глеба зумів налагодити роботу так, що ансамбль ще залишався бажаним учасником концертних програм не тільки району, а й області.

А вже у травні 1985 року керівництво району йому довірило очолити відділ культури Іршавського райвиконкому. Тоді Ю.Ф. Глебі було всього 25. Він був наймолодшим в Україні керівником такого рангу.

Юрій Федорович із гордістю згадує ті часи. У районі діяло дев’ять ансамблів пісні і танцю, із них сім носили звання «народний». Колективи художньої самодіяльності працювали на заводах, установах, в колгоспах і при закладах культури. Самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю «Верховина» Іршавського районного будинку культури досяг такого високопрофесійного рівня, що гідно представляв мистецтво району разом із заслуженим Закарпатським народним хором в Києві і Москві.

Водночас це був період, коли радянська система доживала свого кінця, потрібно було змінювати репертуар колективів. Це був злам ідеологій. Та найбільшим завданням для нього було зберегти кадровий потенціал та мережу закладів культури. І це в той час, коли зупинили свою роботу підприємства, колгоспи, розпадалися профспілкові організації, а відтак зникали колективи художньої самодіяльності.

Але Юрій Федорович ніколи не впадав у відчай. Частина ансамблів пісні і танцю була трансформована у фольклорні, фольклорно-етнографічні колективи, які продовжили свою творчу діяльність при сільських будинках культури, стали більш поширеними малі форми хорового мистецтва – вокальні ансамблі, дуети, тріо, квартети.

− Більше уваги почали приділяти майстрам декоративно-прикладного мистецтва і народним умільцям, − згадує тепер Юрій Глеба.  – Для підтримки матеріально-технічної бази сільських закладів ми знайшли особливі шляхи: впровадження часткової оренди в клубних закладах з долученням до цієї роботи сільських клубних працівників. Понад двадцять (а це близько 50%) установ були переведені на рівень нових орендних відносин і це на певний період дало позитивний результат.

Незважаючи на економічну скруту, Ю. Глеба на стояв на місці, він постійно шукав нові форми і методи роботи. У районі на високому рівні проводилися творчі звіти сільських клубних установ, учнівських та викладацьких колективів дитячих шкіл мистецтв, кущові та районні огляди шкільної художньої самодіяльності, районні фестивалі. Водночас в цей час за ініціативи Юрія Федоровича та за підтримки районної влади було започатковано міжнародний пісенний фестиваль імені Михайла Машкіна та районний фестиваль «Гамора», які отримали великий резонанс у відродженні, збереженні та популяризації народної пісні, фольклору та етнографії. За ці та інші заслуги йому було присвоєно почесне звання  «Заслужений працівник культури України». Також він удостоєний пам’ятної медалі «За заслуги у розвитку регіону» та почесних грамот облдержадміністрації, обласної ради та Міністерства культури і мистецтва України.

Творчий діапазон Юрія Федоровича великий. Він своєрідний оповідач жартівливих історій та бувальщин, добрий знавець і виконавець народної пісенної творчості. Зокрема, у творчій співпраці з редактором Закарпатського телебачення Вірою Кобулей та самодіяльним народним ансамблем «Іршава», а згодом з «Іршавською родиною» було створено цикл розважально-гумористичних передач «На фіглі до Марьки Голубинської».

А в 2005 році Ю.Глеба зайняв посаду начальника управління культури облдержадміністрації. Тут теж є чому похвалитися, бо зробив чимало. У рамках заходів, що проводяться в області, традиційними є обласні свята і фестивалі угорської, румунської, словацької, ромської, німецької культур, обласні фестивалі етносів Закарпаття «Мелодії солених озер», «Гуцульська бринза», «На Синевір трембіти кличуть», «Селянська співанка», фестивалі театрів національних менших Єврорегіону «Етно-Діа-Сфера» − міжнародні фестивалі сучасної духовної музики, телевізійні радіопрограми для національних меншин «Мій рідний край», «Інтерлелька», «Кордони єднання», конкурси юних піаністів Анатолія Затіна та «Срібний дзвін», Міжнародний конкурс дитячої творчості «Природа очима дітей» (м. Берегово), міжнародний пленер художників, Дні добросусідства. Юрій Федорович не лише бере безпосередню участь у цих заходах, а є їх організатором, натхненником усіх хороших починань.

… Днями Ю.Ф. Глебі виповнилося 55. Файні роки! Та попереду в нього ще неозора культурна нива, яку треба освоювати і освоювати.

Бажаю Тобі, друже, міцного здоров’я, щастя, добра, сімейного благополуччя і нових творчих успіхів, і надалі збагачувати духовність, виховувати благородство і красу людського буття!

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*