Версія для друку Версія для друку

СЕРЕД МЕДИКІВ-ДОБРОВОЛЬЦІВ Є І НАША ЗЕМЛЯЧКА

Віка

Нам досить часто тепер доводиться читати про чоловіків-воїнів, про героїв, які йдуть на східний фронт боронити рідну землю від російських загарбників, від путінських найманців та озброєних бандитів. Сьогодні ж розмова з дівчиною. Наша землячка з Ільниці Вікторія Ковач з середини жовтня минулого року працює медиком у одному з добровольчих підрозділів у зоні воєнних дій. Ми спілкувалися у понеділок, 15 червня, коли бойовики обстрілювали наші позиції понад сто разів за добу. Тому наша розмова вийшла дуже короткою, уривчастою, у ній відчувається напруга героїні. А між реченнями, там, де крапки, здається, чути посвист куль і розриви снарядів. Але, як би там не було, наближається День медичного працівника. Тож вітаємо зі святом Вікторію і в її особі всіх лікарів, які рятують життя наших бійців у цій страшній війні з Росією. Нехай береже Вас усіх Бог! Миру Вам і якнайшвидшого повернення додому.

– Що привело Вас туди, Вікторіє? Адже навіть чоловіки на цю війну йдуть не так уже і охоче. 

– Бажання допомагати. І стало соромно сидіти склавши руки. От і вирішила поїхати.

Закінчила середню школу і вступила до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Зараз навчаюсь на 5-ому курсі. Мрію про медичне майбутнє, можливо, пов’язане з військовою сферою.

– А як ставляться батьки до того, що їхня донечка на фронті?

– Мама дізналася про моє перебування в зоні АТО лише весною цього року. До того була історія про навчання і періодичні курси підготовки військової медицини. Відношення досить таки негативне. Мама прагне мого повернення додому і закінчення своїх безсонних ночей.

– Ви операційна сестра чи лікар? Що входить у Ваші обов’язки?

У добровольчій структурі сильного поділу на медичну ієрархію як такого немає. Ми виконуємо ту роботу, яка необхідна в даний момент. У обов’язки входить надання допомоги в період доставки поранених або з поля бою до військового шпиталю, або при евакуації в інші інстанції.

– Стріляють там часто? Доводиться важко? Страх є?

– Не бояться тільки і дурні. Всім іншим страшно, а хто каже, що ні, той говорить неправду. Вороги, коли їм хочеться, тоді й стріляють. На них мирні угоди не діють.

Серед чоловіків, які служать у армії, які воюють, є якесь дивне чоловіче братство. Навіть ставши на ноги після важких поранень, окремі воїни прагнуть повернутися в стрій, до товаришів по зброї. У жінок є щось подібне?

Жінки стають там нарівні з чоловіками, тому це вже жартома називається «сестринство». У жінок є ще таке почуття, як постійне переживання або, іншими словами, стурбованість. Це закладено генетично, і нічого з цим зробити не можна.

– Вам доводилося бачити смерть?

– Смерть... Бачила. Після цього наступає момент усвідомлення, що медицина не всесильна і не все від нас залежить. Крім того, такі моменти дають змогу навчитися цінувати кожен день, кожну секунду проведену з рідними. Бо ніхто не знає, яка з них буде останньою для кожного.

– Коли молода людина, як Ви, бачить смерть молодого воїна… Що відбувається всередині? Бажання допомогти перемагає у будь-якому випадку? Що відчуваєте, коли лишаєтеся безсилою біля пораненого, коли не можете відвернути неминуче?

– Коли приходить безсилля від неможливості щось зробити – починаєш розуміти, що є певні речі, які залежні від Вищих сил, і далеко не від мене.

– У Вашому підрозділі є ще дівчата? Маю на увазі не тільки і не стільки медиків. Як їм живеться у страшних фронтових умовах?

– Зараз уже в полку є дівчата. Це в основному, прес-служба, кадри і є жінка-лікар у медслужбі. Як живеться? Вже адаптувалися. Принаймні треба завжди пам’ятати, що є ті, кому ще важче.

– У Вашій родині є ще медики?

У родині медиків немає. Мама – вчителька іноземної мови, а дядько – інженер.

– Що би Ви побажали нашим читачам?

– Побажала б миру – у сім’ї, країні, суспільстві. Цінувати одне одного і не осуджувати тих, хто зробив свій вибір на користь миру і пішов на війну. І повірте, перемога буде за нами!

 

Розмовляв Василь Кузан.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*