Версія для друку Версія для друку

Чистий голос срібної душі із Чищаника

В мистецьких колах фраза про те, що Бог поцілував талановитого чоловіка в чоло коли той родився, така затерта, мов древнєримський динарій, відкопаний бозна коли невідомим археологом, але й досі належить до найцінніших у колекції старого нумізмата. І навіть тоді, коли своїми гранями впирається у лінії долі на молодій долоні. Всього тільки побіжне спілкування, не можна ж бо серйозно назвати кількагодинну розмову із Юрієм Андрашом із Довгого  знайомством, − налаштовується на такий лад.

Вже за плином нашої бесіди вигулькувало кілька своєрідних вузлових моментів, де ми могли були б познайомитися. Навскидку приклад – доволі успішний виступ Юрія у 2012-му році на пісенному фестивалі «Іван Попович скликає таланти». Також − менш свого роду статусні, − виступи на днях сіл у нашому районі, фестиваль Гамора. Його пісня «Моя історія…», окрилена елементами особистої долі настільки чіпляє за живі струни душі, що вже давно облетіла Іршавщину, Срібну Землю, а земляки – довжанські заробітчани – часто-густо коротають із нею «підмосковні вечори».

… По-сирітськи, занадто рано його – нелюбу дитину – залишила мати. Нелегка заробітчанська  доля погнала з рідної хати батька. Хлопчина лишився на тітку, у якої своїх клопотів на щодень вистачило більше, аніж могла підняти та нести. Не погрішивши проти істини, згадаємо разом із цим молодим чоловіком і про те, як йому подехто із тих, чиє покликання, принаймі,  якщо вони не забули – «сіяти розумне, добре, вічне» не поганьбилися голодного сирохмана вигнати колись зі шкільної їдальні.

Його молода пам’ять зранена не одною подібною міткою. Одна з них, за твердим переконанням цього чоловіка, в далекому дитинстві, коли від вибухової хвилі та опіків від опалювального котла, що зірвався на кухні, його вернули до життя тільки Боже провидіння та вмілі руки іршавських лікарів. Разом з тим – це стало ніби якимось одкровенням. Він це постійно відчував, хоча відразу не міг чітко усвідомити, уявити та висловити.

Згодом, коли буйна підліткова енергія перевершила всі бар’єри стримування, що їх ними намагалася огородити Юрія від нещастя бідна тітка в його житті реально з’явився і батько. Він забрав сина до Харкова. Але бізнес, що занадто мало залишав тому часу на виховання, точніше було б сказати – на перевиховання рідної кровинки, стосунки із мачухою, що не занадилися так само не спонукали між ними до теплоти та абсолютної довіри і відвертості. В школі «діти асфальту» другої української столиці на сільського старшокласника у сув’язі з нерозділеним першим коханням на перших порах влаштували йому своєрідну моральну обструкцію.

Все це треба було мати силу волі і моральний стержень – витримати. Він тут у Харкові в парку культури імені Горького пізнав реп-культуру. Він сприймав реп, як сюжет. Ідеалом для нього став Дедал – європейський репер, який досяг успіху без грошей. Почав наслідувати вчителя.

Успішно. На одному із Караоке, поєднавши у власному творі реп із попсою, він переміг і виграв холодильник, повний морозива. Круто? А не крутіше, − двадцятихвилинна розповідь реп-вчительці географії та нащадкам у стилі слобідського козацтва про рідний закарпатський край?

Це була школа життя, де на уроках «викладали» зраду і любов, налагодження стосунків сина  із батьком.

Як перелітного птаха Юрія знову вихор обставин зриває зі степової столиці та вертає до рідного гнізда. Якби хто знав, що то не просто до розореного, то ні, просто не остаточно зруйнованованого: у будинку із трьох кімнат, під таким-сяким дахом не знайти чи й одна вціліла.

Хто-зна, чим би завершилася його тогочасна епопея: все, що заробляв на баласінах, успішно спроваджував одноруким бандитам та в карти. При цьому, бажання вирватися із їх цупких щупалець,  було неймовірної сили. Сьогодні не боїться признаватися, що навіть забожився за настоюванням тітки. І коли не втримався, потяглася рука знов до грального автомата, страшна буря, громовиця розверзлася над Довгим і пригвоздила його до землі – це була та грань, межа, з якої людина або безповоротно падає в низ, у безодню, або − піднімається.

Для зміцнення, Юрові Бог послав кохання. Їх інтернет-знайомство із Наталею із Волині, поїздка до неї, заручини, весілля, становлення сім’ї, адаптація молодої жінки до життя у скажемо, доволі не простій громаді, народження першого із двох синів – сюжет та фабула, що заслуговують хоча б на окрему новелу, якщо не на голлівудський сюжет на кшталт «Мільйонера із нетрів».

Юрій Андраш не став мільйонером. Поки-що. Бо якщо йому судилося заробити свої великі гроші, то зможе відповісти, на відміну від засновника відомої американської династії Форда, який просив журналістів не питати, де він взяв свій перший мільйон, − що, за реп, за пісні, вірші.

За талант.

Чому? Дуже вже хочеться вірити в це. Адже, одна особа мала колись нагоду пригрозити йому неприємностями, пославшись на дружбу із господаркою закладу, де Юра тепер трудиться, на що  чоловік відповів коротко:

−А я дружу з Богом.

Коли кажуть – талант від Бога, то якщо справжній талант, то в цьому – істина. Професійні поети, дані в молоді роки на заклання університетським професорам зі скепсисом можуть поставитися до реп-творів Юрія, як до літературного жанру. Та він більш ніж заангажований у публіки. Доволі успішно продає свої поетично-музичні твори уже відомим, хоча й на обласному рівні, виконавцям, пише доволі розлогі вітальні римовані ювілейні адреси? Ні. Все це не те! Він пише для душі. Мinor Мoah – сьогодні під таким сценічним ім’ям його знає широка публіка – своїм бархатним баритоном доносить в душу слухача свої болі, тривоги, кохання, турботи, своє сприйняття або неприйняття тих чи  інших сторін, граней такого непростого нашого сьогодення.

Ні, він не трибун і не агітатор, але на прохання добрих знайомих та їх впливових друзів минулоріч відгукнувся кількома піснями на події на Майдані, які потім звучали там зі сцени. Його злоба дня – це наші з вами проблеми і по-мистецькому, реп, якраз і є тією музично-поетичною формою, що найповніше відповідає нам нинішнім. Такі в нього переконання, таким чином він відповідає на виклики цього світу.

Треба було завершувати нашу розмову. При цьому щось стримувало прощання. Вже коли від’їхали кілька вибоїстих кілометрів із Довгого, зрозумів, що не відпускало:  більш ніж зі скромної кімнатки-прихожої на одному із пагорбів Чищаника: пульсувало надзвичайно прониклива, прямо-таки магнетична віра, любов, з якою цей молодий чоловік, по-своєму надзвичайно обдарований репер, – про Бога.

Мине кілька тижнів від нашого короткого знайомства і випадково відкриті слова у Книзі Псалмів Давидових нагадають про нього:

7 Господні слова – слова чисті,

     як срібло, очищене

       в глинянім горні,

  сім разів перетоплене!

8 Ти, Господи,

      їх пильнуватимеш

   і будеш навіки нас стерегти

     перед родом оцим! 

9 Безбожні кружлятимуть навколо,

   бо нікчемність між людських

      синів підіймається.

Псалом ІІ

Переплавлене в горнилі життя переможне добро звучить сьогодні андрашовим чистим голосом із Чищаникових пагорбів.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар