Версія для друку Версія для друку

ВАСИЛЬ ШКІРЯ: «ВКЛАДАЮ В СЛОВО ДУШУ І СЕРЦЕ”

thumb-65

Успішним був минулий рік для письменника Василя Шкірі з Іршави. За книжку казок «Таємниця смерекового замку» він удостоєний обласної літературної премії імені Федора Потушняка.

−Моя життєва стежина стелилася так, що я повсякчас дотикався до творчості відомого українського письменника Федора Потушняка. Роман «Повінь» придбав, ще навчаючись у Загатській середній школі. Радів з того, що Федір Михайлович – мій земляк, народився в с. Осій. А потім, вже працюючи в Іршавській районній газеті, редактор відрядив мене в гірське село на відзначення 80-річчя із дня народження письменника. Там зустрівся із відомими письменниками краю Володимиром Ладижцем, Василем Вовчком, Василем Коханом, Петром Скунцем, Василем Попом… А вже до 100-річчя письменника було все зроблено для того, щоб увіковічнити його пам'ять – у Осійській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів відкрито меморіальну дошку і музей Федора Потушняка, який увійшов у історію рідного краю та України як видатний культурно-освітній діяч, вчений, історик, фольклорист, філософ, журналіст, викладач, доцент вищої школи, письменник-прозаїк, поет та драматург.

У самого Федора Потушняка доля була не проста. До свого 50-річчя він не дожив. Складна обстановка на роботі, надумані політичні звинувачення недругів, різні чутки, які поширювали заздрісники, надломили його здоров’я. І серце не витримало… Останнім його проханням до лікарів було: «Збережіть мені життя. Мені так багато ще треба зробити».

Тривалий час районну організацію «Просвіта» очолював брат письменника, заслужений учитель України Петро Потушняк. Він годинами міг розповідати про Федора Михайловича. Зокрема, саме із його вуст я вперше довідався що перші свої книги «Далекі вогні» (1934) і «Таємничі вечори» (1938) він видав у видавництві «Гланц» в Іршаві. А коли прийшов у Ужгород в університет, не знав жодної іноземної мови, однак, щоб успішно займатися наукою, вивчав самотужки німецьку, французьку, англійську, італійську, латинську, угорську, чеську та ін.. Крім того, Ф.Потушняк захоплювався творчістю Івана Франка, О.Олеся, Є. Маланюка, О. Теліги, У. Самчука, І. Ірлявського. Це, звісно, позитивно впливало на формування Ф.Потушняка як письменника і вченого.

За радянських часів письменника вперто не визнавали. Загострення щодо його творчості були ідеологічного характеру. Зокрема, на кшталт «… вірші позначені впливом імпресіонізму». А цього, звісно, при комуністичному режимі було досить, щоб винести присуд поезії Ф.Потушняка як непотребу.

Та не всі були такої думки. Володимир Федишинець писав: «Потушняк був великим поетом… Його поезія вражає сучасного читача високою культурою мислення, витонченістю емоції, віртуозністю асоціативного образу».

Уже за часів незалежності України побачила світ книжка Ф.Потушняка «Мій сад», яка доносить до читача-сучасника й призабуту поетичну спадщину автора, уперше виносить на читацький загал його драматургію. До речі, передумову до книжки «Творчі овиди Федора Потушняка» написав минулорічний лауреат премії Потушняка відомий літературознавець Дмитро Федака з Ужгорода. Він переконаний (так пише в передньому слові), що поетичний світ Федора Потушняка надає чимало своєрідних барв і відтінків не тільки літературному процесові Закарпаття, дорадянського і радянського, а й усій українській літературі. Із цим важко не погодитися. Бо красне письменництво краю воістину у своїх кращих виявок ніколи не залишалося провінційним літературним явищем, а стрімко і впевнено крокує широкими просторами загальноукраїнської національної та світової літератури.

− Пане Василю! Доречно нагадати, що художні набутки Федора Потушняка позначені синтезом народної міфології, вірувань та звичаєвості. А ви творите літературну казку. Ваше ставлення до прикмет і повір’їв?

− Моє дитинство проходило у той час, коли мало в кого в селі був телевізор, люди жили народними традиціями. Батьки привчали своїх діточок: не можна класти ніж догори лезом, бо буде сварка; якщо в русальну п’ятницю до хати з городу занести якесь зілля, всяка нечисть буде повзти до хати.

А хіба те, що на голову екс-президента В.Януковича впав ритуальний вінок біля могили Невідомому солдату не говорить про те, що йому вже керувати державою залишилось недовго. Або коли вояки почесної варти відкрили перед ним дві половини вхідних дверей будівлі Верховної Ради. Але одна половина почала закриватися, і тодішній  президент власноруч змушений був її відкривати. А «яєчний» замах в Івано-Франківську в 2004 році… Як на мене, є невидимі сили природи, які передвіщають нам те, що має відбутися… В історії були такі випадки, коли людина не встигла на літак, який через кілька хвилин розбився… А в Загатті, моєму рідному селі, у хаті із стіни впав портрет чоловіка, який працював на Полтавщині. Уже ввечері дружина отримала телеграму, що він помер. І це правда… Наука ще й дотепер не дослідила, що це. А повір'я і прикмети переслідують нас усе життя. Нам, себто кожному, треба навчитись аналізувати їх, як тепер модно казати, – моніторити. Тоді кожен на собі відчує їх значимість.

Досліджуючи творчість Федора Потушняка, переконуєшся: найбільша частка його статтей неоднозначного змісту, насамперед про народні вірування, міфологію і демонологію. А отже, він увірував у те, що писав. Особливо багато в нього розповідей про осійських  босоркань, про які й дотепер говорять у наших селах. Відьма вміє відбирати молоко в корів, яйця – в домашньої птиці, накликати стихійні лиха, перетворювати людей на вовкулаків, псувати продукти харчування. Відьма знається з нечистим і володіє надприродною силою.

Особисто я ніде не читав, що Федір Потушняк захоплювався творчістю Миколи Гоголя. Але є у них чимало спільного. Нечиста сила, відьми, демони, чорти… Уже самі назви творів багато про що говорять: новаторська повість «Смерть положила мені руку на плече» і великий за обсягом філософський роман «Боротьба з демоном». Високо поцінував творчість Ф. Потушняка метр української прози Петро Панч. «Його новели вирізняються психологічним заглибленням, вони часто сюжетні, з думкою. І скрізь лаконічність прекрасна мова…». В романі «Повінь» читач знайде глибоке знання побуту, прекрасні пейзажі Закарпаття, звичаї і прагнення селян.

У Федора Потушняка є чому навчитися. Дмитро Федака пише, що Потушняк – прозаїк, поєднав традиційне реалістичне письмо з письмом новітнім, що як писав у статті «Про сучасну літературу» (1943), відкриває «непередбачені, далеко заховані духовні можливості людини… дає нове поле творчості, ведучи до далеких перспектив, у яких отражається людський дух».

Федір Потушняк вкладав у слово душу і серце – писав щільно, стисло, компактно, постійно був у творчому пошуку. Персонажі його творів проявляють справжній народний характер – відважні й розумні, дотепні й веселі, кмітливі й розсудливі. Автор уміло використовував скарби фольклору – пісні, приказки і прислів’я, він був гранично точний в описах тогочасних історичних реалій – звичаїв, побуту і вірувань.

27 лютого ми відзначатимемо 105-у річницю із дня народження Федора Потушняка. Віриться, що ми відкриємо чимало нових сторінок із його біографії. В одному із останніх своїх віршів, написаних взимку 1959-1960 р.р., він постає перед нами пророком:

Сьогодні чую таємні кроки.

Уже моїй не повернутись весні –

Я живу завжди у золотому сні.

І думи мої всі були глибокі.

 

Розмову вів

Василь КУЗАН.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*