Версія для друку Версія для друку

НАЙКРАЩЕ ІЗ СВЯТ ДИТИНСТВА

Кожний день у Православній Церкві є свято, бо щодня вшановуємо святих, котрі тепер знаходяться у Небесній Церкві. Звичайно, що без церковного календаря ми не можемо назвати імена святих, котрих ми в молитвах прославляємо щоденно. Але, якщо запитати людину «кого ви знаєте зі святих Церкви Христової?», то відповідь дадуть не задумуючись і маленькі діти і дорослі – це святий Миколай.

19 грудня Церква величає в своїх молитвах цього великого чудотворця, захисника і скорого помічника християнам. Свято Миколая відзначаємо ще до Різдва Христового і Нового року. Воно тісно пов’язане з благодійництвом, милосердям і подарунками. Але, спостерігаючи за сучасним християнським світом, бачимо, що сталася парадоксальна річ: у Західній Європі і Америці реальна історична особистість – архієпископ Мір Лікійський Миколай перетворився в Санта Клауса, символ Різдва Христового і Нового Року, котрий роздає подарунки.

Звичайно і Західні християни чудово знають, хто такий Санта Ніколаус (Святий Миколай), вони залишилися вірними йому, але загальноєвропейська свідомість твердо записала Санта Клауса до казки. А як знаємо, з казкою рано чи пізно треба розпрощатися, як і з добрим Дідом Морозом.

Добре, що на Україні ця традиція не прижилася. У нас є казковий Дід Мороз, в котрого вірять діти, а є Миколай-чудотворець – святий захисник і помічник людей, добрий старець, до котрого ми звертаємося з молитвою.

Я пригадую дитячі роки, коли ми з дітьми сперечалися чи є насправді Дід Мороз, який приносить нам подарунки. Ці суперечки наближали нас до втрати Новорічних чудес. З Дідом Морозом ми прощаємося в дитинстві, а святитель Миколай чудотворець залишається з нами назавжди. І чим більше ми стаємо зрілими людьми, чим більше у нас з’являється  житейських труднощів, тим більше ми переконуємося в тому, що святий Миколай, Єпископ невеличкого міста Міри Лінійські в Малій Азії, не просто жив і служив колись Церкві Христовій, а він жив у нашій реальності, бо духовний світ недалеко, він поряд із нами.

Коли ми говоримо про святителя Миколая, то згадуємо чудеса, котрі пов’язані з його життям і церковним служінням. Візьмімо до прикладу звичай класти подарунки дітям у чобіток чи у віконечко. В історичній реальності це добра, мила традиція наповнена реальним «живим» драматизмом. Це – трагедія типової бідної візантійської сім’ї, батько котрої не маючи можливості видати дочок заміж, задумав відпустити їх у світ, щоб там спробувати «солодощі гріха» і якось вижити. Але благодатні дівчата хотіли іншого життя, християнського, і тому вони завжди молилися Богу та його святим і сподівалися на диво.

І воно сталося. «Випадковий прохожий» − єпископ Миколай, у нічний час кинув у віконце бідної хати золоті монети, і одразу сірий, буденний світ став світлішим. Цей добрий вчинок святителя Миколая полягає не лише в тому, що він таємно вирішив матеріальні труднощі бідної сім’ї, він зберіг людей від падіння, ганьби і гріха.

І в цей день святого Миколая-чудотворця навчаємось найголовнішому: людина повинна повністю довіряти Богу, навіть у найбільш безвихідній ситуації і складних обставинах в житті. І на відміну від Санта Клауса, святий Миколай ніколи не покине нас, як не залишить нас Христос, котрому він служив на землі.

І в це треба непохитно вірити, скільки б Вам років не було, дорогі читачі.

Протоієрей Йосип ЯРЕМА, с. Арданово.

Ваш отзыв

Ваш коментар