Версія для друку Версія для друку

Правовий аспект реєстрації прав на землю

61061
Правовий аспект реєстрації прав на землю як правова точка зору, з якої може бути досліджена реєстрація прав на землю, набуває особливої актуальності у період проведення земельної реформи, оскільки повністю відповідає інтересам держави у сфері удосконалення здійснення відповідних функцій державного управління, розвитку відносин власності на землю та ринку землі.

Термін "реєстрація" походить від слова "реєстр", яке з'явилось в українській мові через польське "rejestr", від латинського "regestum"- внесене, записане: "regere" - приносити назад, вносити. Воно означає список, письмовий перелік кого-небудь або чого-небудь; книгу для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо. Відповідно, семантично "реєстрація" має такі значення: а)внесення кого-небудь або чого-небудь у реєстр з метою обліку або надання йому законної чинності; б) фіксація, переважно за допомогою приладів, якого-небудь явища, спостереження, факту.

Як бачимо, є необхідність визначення співвідношення таких понять як: "фіксація", "облік", "реєстрація", "державна реєстрація". Очевидно, що будь-яка реєстрація - це облік, але не будь-який облік - реєстрація. Отже, поняття "реєстрація" вужче, ніж поняття "облік". У свою чергу, так само співвідносяться поняття "фіксація" і "облік" та "реєстрація" і "державна реєстрація", останнє з яких - вужче стосовно попереднього Окремими вченими наводяться думки, згідно з якими під державною реєстрацією розуміється визначений законодавчими актами порядок внесення уповноваженими державними органами певних відомостей до державних реєстрів. Отже, "земля" та "права на землю" є тими базовими термінами, без з'ясування змісту яких неможливо адекватно розкрити поняття, юридичну природу, і найголовніше - призначення реєстрації прав на землю. Щодо співвідношення понять "земля" та "земельна ділянка'", то, окрім того, що як і будь-які наукові поняття, вони є науковими абстракціями (що ні в якому разі не применшує їх практичного значення), об'єднує їх те, що у матеріальному аспекті обидва вони стосуються одного і того ж — головної територіально-просторової частини довкілля (навколишнього природного середовища), а також те, що обидва вони дуже тісно взаємопов'язані. Зокрема, поняття "земля" включає в себе таку ознаку, як диференціація на окремі частини, під якими і маються на увазі земельні ділянки. Отже, з правової точки зору ці поняття відрізняються за своїм обсягом: поняття"земельна ділянка" співвідноситься з поняттям "земля" як частина до цілого, що обумовлює характер юридичних ознак кожної з цих категорій. Під земельною ділянкою розуміють територіально-просторову. Індивідуально-визначену і юридично відособлену поверхневу частину (включаючи ґрунтовий покрив) відповідної категорії земель, межі якої встановлені на місцевості та зафіксовані у земельно-правових документах, що посвідчують її приналежність на підставі відповідного юридичного титулу власникам чи користувачам, для цільового використання як операційної бази, засобу, умови та джерела життєдіяльності та задоволення матеріальних, соціальних, екологічних, духовних, інших погреб та інтересів особи . Як об'єкт земельних правовідносин під земельною ділянкою розуміють також частину поверхні земної кори, що є основою ландшафту, межі та місцезнаходження, а також характеризується певним якісним станом та притаманним їй правовим статусом. У зазначеному контексті існує також законодавчо закріплене визначення земельної ділянки як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 Земельного кодексу України).

Слід зазначити, що можна застосовувати різні підходи до розуміння терміна "права на землю" і в іншій площині.

По-перше, термін "права на землю" може виступати як загальна інтегрована соціально-правова категорія, яка включає в себе не тільки сукупність всіх матеріальних правомочностей щодо індивідуально-визначених та юридично відокремлених земельних ділянок, а і всі правові можливості процесуального характеру щодо набуття зазначених правомочностей (включаючи і процедуру реєстрації, якою завершується отримання суб'єктом конкретної земельної ділянки на відповідному юридичному титулі).

По-друге, під правами на землю може розумітися сукупність вже набутих (легалізованих) правомочностей щодо конкретних земельних ділянок. Таке розуміння є більш звуженим стосовно попереднього. Тобто, маються на увазі конкретні суб'єктивні права на земельні ділянки як складові статусу землевласника або землекористувача, а, отже, і як складові змісту відповідних земельних правовідносин.

Справді, коли з'ясовується питання, чи має конкретна особа право на землю, то, залежно від того, як юрист зрозуміє обсяг поняття "право на землю", він, у межах пошуку відповіді, може з'ясувати, чи має ця особа конкретний вид права (наприклад, власності) на індивідуально визначену земельну ділянку, або просто може з'ясувати питання земельної правосуб'єктності цієї особи і проконсультувати її щодо можливості отримати різні земельні ділянки на різних правових титулах.

Аналізуючи чинне законодавство у цій сфері, можна дійти висновку, що права на землю диференціюються на дві основні групи: право власності на землю та право користування землею.

Відділ ДРРП на нерухоме майно РС Іршавського РУЮ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*