Версія для друку Версія для друку

ВІДМІННИК ПО ЖИТТЮ

29379319

Відмінників пошлемо в Афганістан, двійочників там переб”ють,  -- ці слова генерала  приголомшили  випускників Острогорського військового навчального центру, серед яких був і Володимир Горзов.  Вразили, бо їм постійно твердилили, що служитимуть  в Підмосков”ї. Після короткої акліматизації  в Туркестанському військовому окрузі – переліт в Шиндант.

 Цей період сьогодні Володимир Олександрович згадує неохоче, як  і кожен, чию молодість обпалила та війна у далекій азійській країні. Хоча й не стирається повністю із пам'яті.Оповідь  про нього не випадково розпочав із того епізоду. Все по життю Володимир Олександрович звик робити  на відмінно.

Після  армійської служби  повернувся  працювати в колектив Іршавської райсільгосптехніки. Знов-таки, ще один  характерний епізод. Молодому трактористу дали старий поламаний комбайн. Через деякий час  він його привів до ладу. І так, що коли керівництво побачило результати його роботи, то вирішило старий комбайн віддати  іншому механізатору,  а Володимиру Горзову – новий. Пропрацювавши рік,  він вирішує здобувати вищу освіту. На навчання поступає в кращий республіканський сільськогосподарський ВУЗ  -- ордена Трудового Червоного Прапора  Українську сільськогосподарську академію в Києві. Відмінник навчання, староста групи,  член профкому  академії,  врешті-решт --  випускник, володар червоного диплома.

Через рік  після початку  навчання одружився. Дружина Світлана також білківчанка,  і так само студентка. Тільки вона навчалася   в Рівному. Але що то молодим і закоханим  відстані. Авіаквиток зі столиці до  того обласного центру вартував дванадцять карбованців. Володимир Олександрович з приязною посмішкою згадує один із таких перельотів, коли на букет у його руках стюардеса  зауважила: «мовляв, не довезеш, зів'януть». Тверде його заперечення сприйняла скептично – із практики знала, що вона виявиться правою.Та тільки не на цей раз. Коли приземлилися  -- її здивуванню не було меж, квіти виглядали свіжими – «мужньо» перенесли повітряну бовтанку.

Цей епізод не випадковий у нашій розповіді про Володимира Олександровича. Він надзвичайно точно характеризує його життєве кредо: коли вже береться  за яку-небуть справу, то обов'язково успішно її завершує.

Після закінчення сільськогосподарської академії в 1990 році призначений на посаду інженера-технолога  ремонтної майстерні “Іршавського ремонтно-транспортного підприємства”. Через два роки стає начальником дільниці по газифікації. Свою діяльність розпочинали  з малого відокремленого підрозділу, де працювало четверо спеціалістів.

Через п'ять років В.О.Горзова обирають заступником голови правління ВАТ “Іршавське РТП”.

З 2000 року працює директором ДП “Фортуна”, та із 2006 року голова наглядової ради ВАТ «Іршавське РТП». За період роботи в колективі він проявив себе ініціативним, вольовим, умілим, знаючим працівником, принциповим і вимогливим керівником, який завжди користується повагою серед колег і підлеглих підприємства, інших керівників у районі. Підприємство займається будівельною діяльністю та виконує будівельно - монтажні роботи по газифікації сіл району та приватного сектору, монтажні роботи систем опалення, водопроводу, каналізації та газифікації об’єктів бюджетної сфери.

Займаючи посаду директора ДП “Фортуна”, він завжди забезпечує добрі господарські досягнення. На даний період підприємство проводить реконструкцію та капітальні ремонти в закладах бюджетної сфери та приватного сектору.

В біографії Володимира Горзова є ще один красномовний факт. Він має також відмінний диплом юриста. Спонукав  його до цього той випадок, коли підприємство оплатило вартість матеріалів  підприємству-постачальнику, а після деякого часу ті виставили претензію на суму  в  п'ять раз  завищену, ніби-то -- через інфляцію. Тоді захистити свої інтереси підприємство так і не змогло.

 П'ятдесят прожитих літ  Володимира Олександровича увібрали в себе чимало. Є чим гордитися. Перелік зробленого і в особистому житті,  і на підприємстві, і в громадсько-політичній сфері зайняв б и чимало місця  і часу. Щоб підтвердити  висловлене, достатньо серед нагород згадати орден “За заслуги” ІІІ ступеня та відзнаки “Лідер будівельної галузі”, орден “За заслуги перед Вітчизною”,  не говорячи вже  про чисельні грамоти  органів місцевої влади.

У біографії  Володимира Олександровича і як  людини, і як директора ДП “Фортуна” ТЗОВ “Іршавське РТП” є одна надзвичайно позитивна риса, яку не  можна не відзначити. У нього добра пам'ять на добро (вибачайте за тавтологію). Півтора десятиліть тому він брав  активну участь у  у спорудженнні пам'ятника воїнам-афганцям із нашого району, його підприємство у 2009 році  на Верецькому перевалі  звело  пам'ятник  Січовим Стрільцям,  а декілька років тому  автор цих рядів випадково дізнався  ще й про такий епізод, який Горзов особливо не афішує. Він за особистий рахунок  у Воловецькому районі встановив надмогильний пам'ятник своєму побратиму, воїну-афганцю.

Він – один із найбільш авторитетних депутатів районної ради, чиє вагоме слово знаходить відгук у колег. У своїх діях, громадській позиції постійно налаштований на конструктив, на порозуміння і співпрацю у досягненні позитивного результату на  благо як Білківської, так і районної територіальних громад.

У Володимира Горзова  надзвичайна позитивна налаштованість на життя, світоглядне його бачення. Можливо, саме тому  йому  вдається досягати таких вагомих результатів. Тож, аналогічного золотому ювіляру і в другій  життєвій половині.

 

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*