Версія для друку Версія для друку

ДОВЖАНСЬКИЙ ПРОМЕТЕЙ НАШОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Коли покійний дід Михайла Кертиса давав йому переписувати сторінки Біблії, мабуть, і в думках не припускав, що тим самим засіває зерна, які через десятиліття проростуть не просто вольницею характеру, непокірним норовом та незборимою життєвою потугою. Саме ця потуга в молодості долала компартійні пута економічної свободи, жадібність партнерів по бізнесу на початковому етапі українського капіталізму первинного накопичення капіталу, а також, звичайно, і на теперішньому. Його останнього так поки що і не умудрився ніхто означити термінологічно.

Так Кертис, або його біографія, безумовно, заслуговує на розлогий і детальний життєпис не тільки на сторінках районки, але і на окреме видання. Наразі зупинимося на найбільш актуалізованій його сторінці. Хоча, правді бути, − за енергетичну незалежність рідної країни від її північної, так би мовити, сестри думав завжди. Це – на противагу тим чиї крісла, як поганки, вкрили київські пагорби.

Щоб не бути голослівним, ось приклад. Колись у нашій розмові Михайло Михайлович окреслив ідею: «Хочемо позбутися нафтогазової залежності від Росії, відкликаємо всіх українців-вахтовиків, хто на безкрайніх просторах Тюмені і Півночі та Далекого Сходу буравлять вічну мерзлоту, щоб за тисячі кілометрів європейці безтурботно включали газові вентилі та вставляли у горловини баків сучасних «Фольксвагенів», «Опелів»,  «БМВ»  і «Мерседесів» на автозаправках.  Суть така: дати їм соціальну доплату у відповідному валютному еквіваленті − за півроку нафтогазова промисловість РФ має накритися «мокрим рядном». Не вірите! А хто прораховує! Рішення волюнтаристське, а не правове. Воно порушує всі міжнародні правові угоди і традиції. (Цілком можливо). Але ймовірно, що ця ідея із числа тих, чия пасіонарна основа змінює глобальну картину світу.

Давайте будемо хоча б трохи реалістами. Як і Михайло Кертис. Кілька річ тому переконавшись у безсилості лобової атаки на китайський масштаб муру російського нафтогазового лоббі у верхніх владних ешелонах та корумпованості насельників владних кабінетів, вирішив піти іншим шляхом. За два роки титанічної праці він витворив довжанське чудо. Нехай читач вибачить за журналістський гіперболічний підвід, проте судіть самі. За означений період часу Михайло Михайлович втілив власну ідею водогрійного піролізного (газогенеруючого) котла на дровах моделі «КД-TURBO» потужністю 25,30,40,50,75,100 КВт. Все – від ідеї до поточного виробництва – зайняло два роки. Знаючим людям відомо, що, як правило, такі проекти у аналогічні терміни під силу хіба що експериментальним, дослідним заводським виробництвам із їх технологічною базою, технічними і конструкторськими бюро та іншими можливостями.

Щоб не бути голослівним, майте факти. Один такий Кертисів котел кілька років тому був на виставці в Ужгороді, а на одній із київських – зайняв третє місце по програмі Кіотського протоколу для України. Думаю, що поінформований в українських реаліях читач уже здогадався, що із 600 млн. дол. по цій програмі Довжанському машинобудівнику дістався нуль із хвостиком. І це вже тоді, коли над країною реально навис російський газовий зашморг. Тоді ж у Довге приїхала представницька європейська делегація, аби оглянути виробництво, яке випускає котли, здатні реально конкурувати із аналогічною продукцією провідних світових фірм.

… Більше ніж 150 років тому в кінці своєї знаменитої комедії «Ревізор» написав історичну фразу: «Німа сцена». Що-небудь подібне сталося із данцями, поляками, англійцями та іншими, коли побачили, що високоефективна опалювальна котельна продукція робиться вручну, «на коліні» і на колишній колгоспній фермі.  І підтвердженням цих слів, буквально, нехай простить мене редакційний бухгалтер Г.М. Карабиньош, дамо кілька рядків про переваги  Кертисового котла:  використання альтернативного дешевого та доступного палива; висока ефективність та економічність; екологічно чистота; автоматична регуляція потужності; просте технічне обслуговування; дворазове завантаження дров на добу; висока якість та надійність котла.

Чому безплатно? Та вже хоча б тому, що долучимося своєю копійчаною даниною у енергетичну незалежність України. На Україні єдиний із реалізаторів і виробників котлів М.М. Кертис дає гарантію своєї продукції на 15 років. Щодо підтвердження він посилається на ближніх споживачів: «У Довгому його котли опалюють будинок В.В. Турка, ресторан Ю.Ю. Романа і санаторій «Боржава». Кажуть: перший сусіда кращий за далекого брата, але у торгівельників, якщо вони не добросовісні, це правило має обернено-пропорційну схему.

У попередніх абзацах, можливо, занадто багато емоційного, аніж раціонального. Якщо і так, то відішлю занадто скрупульозного читача до однієї із статей нинішнього народного депутата України, нашого земляка Віктора Михайловича Пензеника, тодішнього віце-прем'єра України у тижневику «Дзеркало тижня». Коли Іршавський район попереду всієї країни слав у Київ реляції про стовідсоткову газифікацію населених пунктів, Віктор Михайлович апелював до здорового глузду земляків і колег-можновладців: «Думаймо, як грітися дровами».

Здається, реально його почув один лише Кертис із Довгого.

Якщо тверезо поглянути на нинішню ситуацію в Україні, то треба або поміняти думки і мотивації тих можновладців, від яких залежить лобіювання таких, як М.М. Кертис, або заміну самих можновладців. Але це вже питання не рівня районного мірила, і не обласного.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар