Версія для друку Версія для друку

ПАМ’ЯТІ КРОТОНА. НЕЗАБУТНІ ВРАЖЕННЯ.

28 липня 2014 року неперевершеному силачу, борцю, важкоатлету, боксеру, тореадору, артистові цирку, просто чудовій людині, моєму землякові Івану Федоровичу Фірцаку (псевдонім Кротон, Іван Сила) з села Білки виповнилося б 115 років. Про “закарпатського ведмедя” написано багато чого. Кращими спогадами про цю людину-легенду вирішив поділитися і я, щоб спорудити своєрідний літературний пам’ятник легендарному витязю Карпат. Не буду переказувати сторінки з біографії силача, про які вже неодноразово писалося і переписувалось у пресі. Згадаю лише ті епізоди, свідком і очевидцем яких довелося мені бути.

 Пригадується мені такий випадок. Молочарня (сепараторний пункт),  якою завідував Іван Федорович, знаходилася недалеко від нашої хати, поряд з дитячим садком. На благоустроєному подвір’ї молочарні була славнозвісна штанга  з балонами набитими піском. Сюди ми, дітлахи, йшли гратися в піску, посидіти на штанзі. Одного разу сидимо зі Степаном Урстою, який теж мешкав поряд, на цій штанзі. До нас підходить кремезна, красотна  людина і сідає між нами, й обнімає, кладучи свої накачані руки на наші дитячі плечі й промовляє: “ О, дорогенькі мої маленькі помічники, як ви ся маєте?” Степан був більш-менш сильніший за мене, хоч і на рік молодший, витримав Кротонову ласку, а я закричав на весь двір. Коли в садок і школу ходили, ми часто бували в гостях у силача, який нас пригощав сметаною, кефіром, молоком і прянощами. За це ми його дуже любили і шанували.

Я був дуже близький до цієї родини. Бо у шкільні роки довелось дружити з його донькою Вірою. Пам’ятаю, одного разу йдемо ми з Вірою центром села зі школи. Бачимо: її батько стоїть біля “Чайної”  і кличе нас до себе. Заходимо в приміщення, де знаходилась крамничка з усякими цукерками, ласощами. – Слухай Йоганочко, – звертається до продавця, – дай сим моїм дітям по кілограму файних конфет. Виймає сторубльову велику куп’юру старого радянського зразка. Йоганочка йому вертає здачу 140 рублів. А він їй каже: “Ти що мені дала.?” Вона: “Йой, йой.” Добавляє ще 20 рублів. І так декілька раз. Потім вертає ті 100 рублів назад і каже: “Мені малий Петько – хресник і твоя дочка теж. Я їм дарую ці конфети.” Так  я переконався, що Кротон ще володів і гіпнозом, бо таких випадків було багато.

Кротон був унікальною людиною. Найбільшою силою була його любов до людей. Працюючи начальником народної міліції  у Білках і володіючи такою силою, він ніколи не поклав на чоловіка свої руки, не побив і не образив, був велетом доброго духу.

Працюючи завідувачем  сепараторного пункту, будучи начальником, він сам особисто часто подавав на вантажну автомашину чи підводу бідони з молоком, наче склянку з водою або тарілку з супом, - на долоні. Ми це бачили не раз.

Або такі історії… Купував раз у Малому Раківці Іван Федорович дрова. Господар каже, що треба би заплатити і за довіз. “Нащо мені твій привіз? Сам дотягну!” Той, як таке почув, каже: “Якщо дотягнеш, можеш брати її задарь”. Кротон посміхнувся, упрягся замість коня та й потяг. Газда,  як побачив, то кинувся за ним бігти. Просить: “Хоч воза верни!” А силач просто фіглював. Ясно що і за дрова розрахувався. Мій батько часто про нього казав: “Ой то був фігляр!”

А то,бувало, завантажить  під Арієвим берегом (дорога, як іти в центр) цілу підводу людей ще й просить кількох ззаду гальмувати, а сам впряжеться, та й витягне всіх на гору. Веселий був чоловік, щедрий, за те його любили.

Або була така історія, про яку він сам не раз розказуав. Коли проходили змагання у Івано-Франківську. наші спортсмени взяли першість. Іван Федорович зайшов до ресторану сам. Сів за стіл. Підходить офіціант і каже: “Що будете?” «Принесеш мені на сімох.» «А де інші?». «Зараз прийдуть. «Офіціант виконав заказ. Через деякий час приходить за рахунком і бачить таку картину. За столом сидить сам замовник, і всі тарілки пусті. Кротон любив поїсти. Снідав яєчню з 40 яєць, міг з’їсти цілу гуску і випити ящик пива. Дома в нього завжди на столі стояла бутиль з вином і кілограм сала, домашня пікниця.

Або ще така історія. За порадою М.С.Хрущова, на Закарпаття в його імені санаторій приїхав з жінкою відпочивати відомий борець за мир, славнозвісний американський художник Рокуел Кент. За час відпочинку в санаторії він виявив бажання побувати в одному із закарпатських сіл. Обласне керівництво порекомендувало наше село. Йому зробили теплу зустріч. Зумів побувати і на весіллі, концерті  Закарпатського народного хору. – Хочу побувати і в хатах колгоспників, - каже Кент. Йому запропонували декілька. Вибрав родину Кришеників. Старий Кришеник розуміє гостя без перекладача, бо багато років прожив в Америці. Погостювали.  Вийшовши з хати на вулицю, Кент побачив таку картину. На лавичці сидить перший сусід Кришеників – пенсіонер Іван Федорович Фірцак. –  А це хто такий велетень.? – Це наш богатир. Кротон вітає дорогого гостя його рідною мовою, яку вивчив в мандрах позаокеанській землі, демонструючи свою силу.

– Оце так силач, – захоплено говорить Кент. Іван Федорович запрошує гостя завітати до його хати. Супроводжуючі особи розгубились. Кент каже, щоб зайти до кожної хати в цьому селі , не вистачить і місяця. – Але в таких людей, як Кротон і ваш Пітра,  треба мені побувати обов’язково. Гість, якому було на той час 82 роки, пив нашу білецьку сливовицю, коньяк і запивав шампанським. Після цього мав вечір-зустріч з жителями села.

Ми Кротона часто запитували,  чи були в нього договірні змагання. Він відповідав: «Так були. Коли збиралося багато глядачів, і мій супротивник бачив, що програє, ми з ним домовлялись про нічию».

До речі, так було і 26 жовтня 1946 року, коли в Ужгороді відбувся цікавий важкоатлетичний поєдинок між нашим Іваном Фірцаком і  тодішнім чемпіоном Європи, заслуженим майстром спорту колишнього Союзу Яковом Куценком, який по домовленості завершився внічию, пов’язавши міцною дружбою двох українських богатирів.

Або таке. Після повернення додому, на Батьківщину, Кротон не припиняв свої циркові виступи аж до смерті – на сценах клубів та сільських майданчиках. Його знамениті номери могли бачити усі закарпатці. Люди кидали роботу і йшли на виставу. Вхід коштував мізерну плату – 20 копійок. Влада заборонила свого часу йому виступати. І мій батько, Юрій Юрійович, впливова і шанована людина, домоглася того, що  Кротонові, як виняток,  було дозволено далі виступати по селах і радувати народ. На той  час були видані закони, що за торгівлю жіночими хустинками з Прибалтики можна було сісти в тюрму. Були випадки, що батько таких “ганглярок” рятував від в’язниці.  Виступи Кротона до цього теж віднесли.

Родина Кротона ніколи не бідувала, як пишуть деякі журналісти. У цьому я переконувався сам, буваючи у них вдома, спілкуючись з ним, працюючи на відповідальних посадах в селі.

Борець, важкоатлет, артист цирку, людина могутньої фізичної сили і такого ж могутнього духу, помер на 71-ому році життя. Але пам’ять  про нього живе в серцях вдячних односельчан.

Підтвердженням  цьому стали перші змагання важкоатлетів на приз І.Ф.Фірцака, які відбулися в його рідному селі. Участь у них взяли близько 60 спортсменів нашої області і за її межами. У справжнє свято любителів спорту перетворився той недільний день травня 1978 року. Свято розпочалося спортивним парадом. Відкрив змагання А.А.Савко. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять І.Ф.Фірцака. В просторому залі будинку культури – рідкісні фото, які відображали життєвий шлях богатиря. Пам’ятаю, як секретар парткому радгоспу “За нове життя”, вітаючи учасників змагання, сказав, що традиція, яка зародилася нині, збережеться в селі назавжди.

Перше місце зайняли важкоатлети Іршавщини, друге – Ужгорода, третє – Хустського району. Іршавським спортсменам було вручено спеціальний приз – з нержавіючої сталі штанга в мініатюрі і портрет І.Ф.Фірцака. Вручив його син відомого силача – Іван Іванович Фірцак.

З тих пір, майже щороку, проводилися змагання важкоатлетів на приз І.Ф.Кротона. Його іменем названо одну з центральних вулиць села, зведено величний пам’ятник в центрі Білок.

Хочу сказати ще одне. Дійсно, якби не письменник Антон Копинець, про цю людину мало б хто знав. Його книга “Кротон” вийшла в 1972 році, після смерті богатиря. Мені пригадується ( а мені вже 73 роки),  як Антон Михайлович писав цю книгу, збирав по зернинці спогади про свого Героя і його земляків.

Буваючи у Білках, письменник навідувався не лише до Кротона, а й до свого друга – Юрія Юрійовича, до нашого дому, слухав спогади про карпатського богатиря. Адже Юрій Юрійович і Кротон зросли на одній вулиці, в присілку Телятинець. І не дивно, що Антон Михайлович Копинець подарував моєму батькові свою  книгу “Кротон” з таким автографом: “Моєму хорошому другові, землякові, кращому товаришу Юрію Юрійовичу Пітрі від автора”. (Маю фото про перебування Антона Копинця з своєю жінкою та колегами по роботі у нас вдома, в колі нашої сім’ї і ряд інших).

Повість Антона Копинця “Кротон” за зібраним фактажем та художньою майстерністю – унікальне для  Закарпаття явище.Він був справжнім творцем.

У лютому 2014 року Антону Михайловичу виповнилося б 85 років. Родина передала в Іршавський музей рукописи його творів.

Багато доклали зусиль для увіковічення пам’яті нашого земляка і письменник Василь Павлович Поліщук, спортивний журналіст Василь Михайлович Гаджега. Вони не раз бували у нас вдома в Білках. Писали як про Героя Пітру, так і про богатиря Фірцака-Кротона. Про це свідчать їх публікації в газетах і книгах.

Тепер про створення в Білках музею відомих людей-білківчан. У мене є багато матеріалів, відеоматеріалів та періодичної преси, книга про Білки та білківчан, а заодно і про тих людей, які про них писали,  подарунки делегацій, видання книжок, нагород, святкування знаменних дат села і його жителів. З відкриттям такого музею Білки дійсно притягували б до себе туристів не лише з нашого краю, а й далеко за його межами.

Петро ПІТРА, с. Білки

Ваш отзыв

Ваш коментар