Версія для друку Версія для друку

ПЕДАГОГ ВІД БОГА

На своєму життєвому шляху вчитель виховала і вивела в люди не одне покоління, пропрацювавши на педагогічній ниві 42 роки. Незважаючи на всі випробування, які посилала їй доля, вона не зламалася і впевнено йшла до своєї мети.

Кожного ранку, гуляючи вузькими вуличками с. В. Раковець, вчитель з великої літери, яка пропрацювала на освітянській ниві не один десяток літ, Елізавета Юріївна Павлюк згадує своє рідне, мальовниче с. Білки, де народилася і виросла. Багатодітна сім'я Ігнатко рано залишилася без  найріднішої людини у своєму житті, яка змалку прививала любов до рідного краю, вчила людяності, мудрості наставляла на життєву стежину. Середню освіту здобула у Білківській СШ, де провчилася 10 років.  Після смерті матері юній Лізі доводилось не легко: батько вдруге одружився і переїхав до нової дружини, яка на той час мала ще своїх двох дітей. Важкі були часи. Батько не в змозі був прогодувати таку велику родину, тому старша сестра Розалія разом з Лізою були змушені самостійно заробляти собі на життя.  Зразу після закінчення школи вступила до Мукачівського педагогічного училища на заочну форму навчання, тому мала змогу працювати у с. Приборжавське педагогом-організатором при піонерському таборі. Частина зароблених грошей йшла на оплату житла та власних потреб, решту віддавала своїм рідним. Молода, приваблива дівчина з великими карими очима та стрункою постаттю, її довге чорне волосся збирало на собі погляди багатьох хлопців. Але норовливий характер дівчини не залишав нікому жодного шансу. Та незабаром після закінчення педагогічного закладу молодій Лізі випала нагода працювати у с. М. Раковець вчителем початкових класів. Одного сонячного дня, ідучи на роботу, дівчина зустріла свою долю. Це був невисокий молодий хлопець з русявим, коротко стриженим волоссям та сірими очима. Саме ці очі привернули увагу молодої вчительки. Вони довго дивилися один на одного та не могли відвести погляду, між ними спалахнула іскра, яка незабаром переросла у велике і міцне кохання. Через рік після знайомства молода пара побралася.  А вже у 1959 році на світ з’явився перший син Іван. Жінка вміло поєднувала роботу та догляд за маленьким синочком, працюючи в с. М. Раковець. У 1963 році у молодого подружжя з’явився другий син Петро, а у 1966 – син Василь. Ліза перейшла працювати у с. В. Раковець вчителем початкових класів, де й трудилася до пенсійного віку. Наразі має трьох синів: Івана, Петра та Василя, котрими дуже пишається, і п’ять чарівних онучок: Тіну, Інгу, Юлію, Марину та Віру, серед яких троє пішли по стопах бабусі. Турботлива бабуся вважає, що онуки – це продовження роду. Чоловіка, на жаль, зараз немає серед живих, але вона ніколи про нього не забуває: «Мій чоловік був мені вірним другом і наставником, завжди у всьому підтримував та допомагав, я дуже щаслива, що він з’явився у моєму житті». Вже більше 20 років Єлизавета Юріївна на пенсії. Син Василь згадує: «Мама завжди привчала нас бути чесними людьми по відношенню до інших, справедливими та розсудливими. Вони з батьком багато працювали, чого і нас навчали».

Колишній учень Василь каже: «Елизавета Юріївна запам’яталася як дуже енергійний та вимогливий вчитель. ЇЇ уроки завжди були переповнені емоціями та невичерпним ентузіазмом. Подавала матеріал дуже доступно. Харизматична та сильна духом людина, вона привертала  увагу та зацікавлювала  протягом всього уроку».

Найменша онучка Тіна каже: «Я пишаюся своєю бабусею і в майбутньому хочу стати такою, як вона. Я захоплююся її витримкою та енергійністю, незважаючи на поважний вік».

Пройшли роки, а вона суттєво не змінилася, залишилася такою ж вимогливою та ще мудрішою, але трішки задумливою. Рідні завжди підтримують та допомагають їй, сподіваючись, що  найкраща мама, бабуся та свекруха проживе ще багато років.

Мирослава Зілинець,

студентка відділення

журналістики УжНУ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*