Версія для друку Версія для друку

МАКСИМ ХОХЛОВ: «ЛЮДИНА ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ ПРАЦЮ, ЧЕРЕЗ БОРОТЬБУ ІЗ СОБОЮ МОЖЕ ДОСЯГНУТИ ЗЛАГОДИ»

Khokhlov Maksym

Максим Михайлович Хохлов із Іршави – людина із великим життєвим досвідом за плечима, віддана своїй справі та просто життєрадісна особистість.

– Із чого Ви починали свій життєвий шлях?

– Мій життєвий шлях починався із того періоду, коли я усвідомив себе як особистість. Мені було тоді 4 роки  (посміхається).  Від цього часу я себе пам’ятаю.  У 1952 році моя  сім’я жила  у с. Королево Виноградівського району. Згодом ми  переїхали в с. Ільниця  Іршавського району в шахтарський будинок.  Батько був направлений начальником Ільницької шахти. У перший клас я пішов у 1955 році.  Це була Ільницька середня школа. Дитинство мав веселе, із купою різних,  цікавих пригод. Із  тих пір розпочався мій життєвий та навчальний етап. Загалом навчальний процес продовжується і до сьогодні ( посміхається).

 –Як вибрали свою майбутню професію? Що трапилося далі?

– Майбутню професію я вибрав чи то випадково, чи то інтуїція підказала. Після закінчення школи я себе відчував досить самостійною людиною і йти куди-небудь  далі вчитися не збирався. Тому в 15 років я сформувався як особистість.  Без допомоги інших міг справитися з певними проблемами та приймати рішення.  Тому я вирішив не йти в дев’ятий  денний клас, а працювати. На  той час знайти роботу не було складно.  Більшість дітей не хотіло після закінчення восьмого класу йти далі навчатися, адже було чимало таких, які мали вдома господарство. Мої батьки наполягали, аби я йшов вчитися, адже мама була вчителькою, і для неї це було важливо. Утім, я завжди мав свою думку, і переконати мене  було ой як не легко. Надзвичайно важливий та хороший поштовх мені дала робота електрослюсара-обмотника на шахті. Це була справжнісінька школа життя. І коли я закінчив дев’ятий клас  та відпрацював рік, вже  самостійно отримував  заробітню плату,  то виникло питання: а що ж далі?  Були 2 варіанти: продовжувати навчання у вечірній школі або вступати в Ірпінський індустріальний технікум (нині Ірпінська академія податкової служби). Я і ще двійко моїх друзів вибрали другий варіант. Потім, після закінчення навчання, направляли на роботу. Мені поталанило, адже відправили працювати в Ужгородський РайПромКомбінат,  в металообробний цех, який виготовляв дитячі коляски.  Згодом, у 19 років, я став начальником цього заводу. Тут пропрацював  6-7 місяців і влітку  1968 року вступив заочно в УжНУ на вечірнє відділення  загальнотехнічного  фа-культету,  спеціальність «Машинобудування».  У жовтні того ж року прийшла повістка в армію. Два  роки прослужив – на той час я вже  був одружений. Після армії переїхав жити  в м. Іршаву.  Тут шукав собі роботу, і згодом прийняли у кандидати -члени  КПРС та відправили працювати на Іршавський РемСтанок.  Утім, я не зупинявся на досягнутому. Після дев’яти років роботи там мене перевели в філіал Ужгородського механічного об’єднання у с. Кушниця на території лісокомбінату. Він належав до суднобудівної  промисловості  Радянського Союзу.  Через рік  мене призначили директором. А в березні 1982 року запропонували перейти в Іршавський районний комітет. Ось так я і залишився в Іршаві.

– Які якості Ви найбільше цінуєте в людині?

– Для мене важлива чесність, порядність та правдивість в людині. Я не можу зрозуміти тих, хто робить підлість іншим. Тобто таку людину, яка може підставити або образити слабшого від себе. На жаль, на моєму шляху траплялося чимало таких ситуацій. Я намагався із тими людьми більше  не контактувати, не мати нічого спільного і тримався осторонь  від них. Утім, я розумію, що кожна людина може проявити слабкість духу, але завжди цінив тих, хто визнає помилки. Тому я ніколи не наполягав у відношеннях з підлеглими,  ніколи силою свого авторитету не тиснув на інших. Єдине, що  вимагав, то це доказ того, що та людина дійсно права. У такому разі я міг вибачитись. У  житті я мав багато критичних ситуацій, але завжди намагався знаходити компроміс.

– Як часто Ви потрапляєте в екстремальні ситуації? Чи ризикова Ви людина?

– Постійно потрапляю в екстремальні ситуації, тому що я – людина, яка  має свою точку зору. Зрештою,  часто намагаюся довести, що моя позиція правильна  і  дію не із своїх інтересів, а саме із інтересів високого порядку.  У мене виробилась система підпорядкованості, тобто коли мене у чомусь обвинувачували, то я просив, аби спочатку обґрунтували свої звинувачення. Якщо ти працюєш в колективі,  то ти завжди будеш потрапляти в екстремальні ситуації, адже кожна людина має свою думку і кожна вважає її правильною.  Будучи начальником, я намагався ставитись до всіх однаково.  Якщо ти підходиш до вирішення питання справедливо, то люди це бачать і цінують.

– Як Ви вважаєте, яка головна  проблема нашого суспільства?

– Проблеми нашого суспільства трапляються  через те, що люди, які наділені величезною державною владою, використовують її не для розвитку держави або для виконання певних державних проблем, а для  задоволення власних потреб. Аби ліквідувати цю проблему, потрібно витягнути із суспільної ланки найсильнішу особистість.  Наприклад, якщо ти на державній роботі, то в першу чергу ти маєш  стати на позицію держави та народу. Тоді в країні буде мир, злагода та спокій. Має бути в суспільстві мораль. І тому цей поштовх у вигляді Майдану дав  настільки великий прогрес саме до переходу на нормальні відносини, що я впевнений – ми вийдемо із цих критичних ситуацій.

– Що значить для Вас сім’я та родина?

– Сім’я і родина – це тил, опора та гавань. Сім’я – це ланка суспільства в мінімальному розмірі. Я вважаю, що у родинних відносинах потрібно забезпечити мир, порядок, справедливість та  розподіл обов’язків. Від того, яка ситуація у тебе вдома, залежить і продуктивність роботи.  Наприклад, якщо панує злагода поміж найрідніших людей, то здається, що і море можна перейти пішки. Ти відчуваєш себе більш впевнено . Тому,  чим менше вдома проблем, тим кращі в тебе результати.

– Чи здійснилися Ваші дитячі мрії?

– У дитинстві я хотів бути льотчиком, потім була мрія мати хорошу роботу, аби  можна було купити мотоцикл (посміхається). Згодом, коли вже навчався, то вже з'явилось бажання підіймати власну планку, тобто мати кар’єрний ріст. Гадаю, що декілька із своїх дитячих мрій я все-таки здійснив.

– Які у Вас є захоплення, хобі?

– До навчання в  технікумі  це був футбол, настільний теніс  та риболовля. Потім захопився колекціонуванням  марок та старими грошима. Далі  «вдарився» у навчання. Згодом з’явилася тяга до землі (посміхається),  до садівництва.  Я знаходив певну розраду у цьому. Найбільше любив вирощувати виноград.  Маю ще одне хобі - розробка здорового способу життя. Воно тільки тепер викреслилось,  тому що раніше це було інтуїтивно, а тепер - усвідомлено.  Бігаю вже 30 років, і це допомагає підтримувати здоровий спосіб життя.  Я впевнений, що людина тільки через працю, боротьбу із собою може досягнути певних результатів.

– Що є найбільш сильною Вашою стороною?

– Ой, говорити про себе та про свої сильні сторони не люблю. Я би сказав так, що, очевидно, я маю багато негативу, але я думаю, що послідовність у діях мене виручає.  Маю також стремління довести справу до логічного кінця і в усьому розставити  всі крапки над «І». Можливо, навіть часто страждав через те, що називав речі своїми іменами. Я намагався ніколи не прикрашати свою думку. Врешті-решт, це дає спокій, позитивний результат та упевненість у своїх силах.

Христина Гозда,

студентка 2 курсу відділення журналістики УжНУ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*