Версія для друку Версія для друку

ДОВІРА ДО ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВЛАДИ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МІСЦЕВОЇ

1398413451_49290281

Двадцять два роки тому в Іршавському районі приступив до роботи представником Президента України Л.М. Кравчука В.П. Коцан. Древні греки мудро сказали що в одну річку не можна увійти двічі. Якою, образно висловлюючись, була на смак вода тієї пори, ми намагалися розпитати Василя Петровича.

– Василю Петровичу,  від  початку і до середини 1990-их років Ви представляли в районі Президента України – виконавчу гілку влади. Нині, коли мова йде про реформування системи влади  в нашій країні,  експертне середовище, правознавці, конституціоналісти, політичні лідери і керівники держави  схиляються  переважно до такої моделі державного управління, коли на місцевому рівні влада передається  самоврядним органам – радам та їх виконавчим  комітетам. Контролюючі ж функції і повноваження перейдуть представникам Президента,  у  неофіційній термінології, -- префектам, або намісникам.

Які завдання ставилися перед Вами як  перед представником Президента України Л.М.Кравчука в Іршавському районі, які повноваження Ви мали, які функції виконували Ви та Ваші підопічні?

– Почну з того, що, перед призначенням на посаду представника Президента України в районі, я і мої колеги з інших районів області пройшли співбесіди з відповідальними спеціалістами президентської адміністрації та безпосередньо з Президентом України.

Настанови і рекомендації до нашої роботи ставились, на перший погляд, прості і зрозумілі, щоб на території районів здійснювався контроль за прийнятими законами України, Постановами Кабінету Міністрів та указами Президента України.

Хочу зауважити, що насправді на місці доводилось вирішувати багато інших питань, пов’язаних із забезпеченням та збереженням досягнутого, хоча б того рівня життя мешканців району, яке було на початку 1990-их років минулого сторіччя.

Розпад Радянського Союзу викликав цілу низку проблем, про які ми раніше і не думали. Насамперед розірвані економічні зв’язки з партнерами, що призвело до масового звільнення працюючих у народному господарстві району та в цілому в країні, безгрошів’я, відсутність державної грошової валюти у країні, забули про планове ведення народного господарства, соціальні стандарти проживання людей звелися до рівня виживання, загострилися  міжконфесійні проблеми та багато інших, які доводилось негайно вирішувати. Все це лягло на плечі нам, моїм працівникам, спеціалістам, яких разом зі мною та техпрацівниками налічувалося 15 чоловік.

– Середнє та старше покоління наших співгромадян добре пам'ятають  гарячі 90-і із повсюдним розвалом  радянської моделі економіки, зародками ринкових відносин, які густо проростали бур”яном рекету, бандитизму  і шахрайства. В цьому плані – таке запитання: інститут представників, уповноважених Президента  -- гострий інструмент – скальпель, або меч  -- в  руках всенародно обраного гаранта Конституції, незалежності і цілісності  країни?

 – Питання таке, що на нього дуже важко відповісти. На мою думку, у нашій країні є державний орган, на емблемі якого знаходиться меч,  − це і є його основна функція. Завдання Президента – призначити відповідальних керівників на ці посади, робота яких повинна бути безпосередньо під керівництвом Президента. На цих посадах повинні працювати спеціалісти без будь-яких політичних уподобань.

– Пройшло майже чверть століття із того часу. Чи не настала пора привідкрити хоча б деякі таємниці тієї епохи. До прикладу, яким чином ішов  відбір на посади представників Президента в районах та областях; врешті-решт, як це відбувалося особисто з Вами?

– Яким чином ішов відбір на посади представників Президента в районах, думаю, що тут таємниці тоді ніякої не було. Всі ми призначались за поданням Представника Президента в Закарпатській області М. І. Країла. Переконаний, що без відповідного професійного досвіду роботи, освітньої підготовки, вміння працювати з людьми, не маючи відповідних позитивних результатів на попередніх ділянках роботи, на цю посаду не призначали нікого. Все це належним чином вивчалось.

Трохи про себе: на період призначення я працював головою колгоспу “Виноградар” – керував господарством, одним із кращих в економічному плані не тільки в нашому районі, а й в Закарпатській області. Найбільший колектив робітників в агропромисловому комплексі району працював у нас у господарстві − біля 2,5 тисяч працюючих.

На громадських засадах обіймав посаду голови ради агропромислового комплексу Іршавщини, був депутатом обласної ради. Трудовий стаж до призначення представником Президента України в Іршавському районі у мене складав 23 роки, з яких 14 років − на керівних посадах. До цього хочу додати, що, можливо, так склалася доля, що мені випала тоді така честь бути на такій відповідальній і високій посаді.

– Продовжуючи і розвиваючи тему попереднього питання, хотілося б почути Вашу теперішню об”єктивну, з відстані  часу, оцінку тодішньої команди. Неодноразово доводилося чути, думаю, і Вам  також про партократичне минуле їх службовців?

− У дев’яностих роках районна партійна організація Компартії налічувала біля 17 тисяч членів партії у своїх рядах. Практично, майже всі спеціалісти  рахувались партійними. Я і сьогодні глибоко переконаний, що більша частина з них були віддані своєму народові, державі. Люди, які своєю працею створювали добро і достаток у країні, тому я не шкодую, що працював разом з ними.

– Василю Петровичу,  Ваш життєвий і державно-управлінський досвід багатий і різноплановий. В черговий раз  сподіваючись на притаманну Вам відвертість, хотілося б почути сучасну оцінку того періоду, коли  поєднували в одній особі повноваження  представника Президента України  і голови райради. Які в цьому державно-самоврядному управлінському гібриді  є позитивні і які негативні складові:  загрози для державного управління, інтересів територіальної громади?

− Обіймати посади одночасно представника Президента і голови районної ради – в цьому я не бачу нічого поганого. До цього сьогодні варіанту прийшли і в столиці, де президент призначив мера міста – Кличка і головою адміністрації президента. Думаю, що саме такий підхід на місцевому рівні дасть можливість втілювати в життя передвиборчу програму та наміри президента скоротити видатки  бюджетів усіх рівнів на утримання апаратів  управління, які на сьогодні необгрунтовано завеликі.

– Загальновідома сентенція: хтось вчиться на своїх помилках, розумний  -- на чужих, а мудрий  -- їх просто не робить. Не будемо уточнювати щодо помилок  на арені місцевої влади новітнього періоду історії України. Попри те,  все-таки цікаво: Ваш особистий та досвід Ваших колег і правонаступників яким-небудь чином узагальнювався, вивчався чи був відкинутий  інститутами  державного будівництва та керманичами, що заступили Вашу  генерацію управлінців? 

– Давайте трохи згадаємо, як за роки незалежності, тобто за 23, проходила ротація перших керівників району. На сьогодні голова РДА уже дев´ятий або десятий. В середньому – навіть менше 2-ох років праці на одного. Виникає питання: які серйозні зрушення можна зробити в районі за такий термін, враховуючи, що район дотаційний, більше ніж 80%, з державного бюджету із загальною чисельністю проживаючих майже 100 тисяч жителів. Про який тут досвід може йти мова, плюс до цього постійна політична нестабільність, з якою щоразу виникають різні нові проблемні питання у повсякденному житті.

– Виходячи із особистих практичних набуток та із тих, доволі скупих відомостей про повноваження  майбутніх намісників  Президента України, які доносять до нас ЗМІ,  що  могли б порекомендувати громадянину N., який  обійме в майбутньому цю посаду в Іршавському районі?

− Побажання майбутнім новим керівникам, які будуть призначені(обрані) на посади: пам´ятати, що працювати потрібно так, щоб довіра людей до них була якомога вищою, основне кредо – влада для народу, а не навпаки.

Довіра до центральної влади починається з органів місцевої влади. Тоді у нашій країні буде успіх, перемога, а життя обов´язково стане кращим.

Розмову вів

Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*