- Нове життя - https://nz-ir.com -

ЙОГО НАЗИВАЛИ АКАДЕМІКОМ ПОЛЯ

Юрій Пітра. Теперішньому молодому поколінню мало про що говорить це ім’я. А  свого часу це була людина, слава про яку линула не  лише в рідному Закарпатті, а й далеко за її межами. Його досвід вирощування кукурудзи переймали хлібороби України, багатьох областей колишнього Радянського  Союзу та з-за кордону. Очолювана ним ланка збирала понад 100 центнерів кукукрудзи з гектара.

Пропонуємо увазі читачів спогади Петра Юрійовича ‒ сина Пітри ‒ про батька. Краще про нього не розкаже ніхто. Журналісти здебільшого писали про Юрія Юрійовича Пітру, як про кукурудзовода, а він знав його як хорошу людину, батька, сім’янина, доброго господаря, який вчив творити добро. Він казав: Не шукайте в житті легких доріг ‒ їх не існує. Знайдіть роботу до душі, утвердіться в ній ‒ прийде і слава, і людська шана. Адже по труду ‒ і честь.

− 100 років. Прикметно, що ювілей Юрія Юрійовича Пітри саме у березні, коли природа вирує  життєдайними соками, коли зароджуються сонячні дні й закличні мрії. Бо ж і все життя двічі Героя  − то вир трудовий. Це оповідь про Пітру − трударя, Пітру − вчителя, Пітру − державного діяча, ‒ так почав свою розповідь про батька Петро Юрійович. ‒ У нього воістину було багатюще й насичене різними цікавими епізодами життя. Юрія Юрійовича називали народним “академіком” хліборобської справи. Двічі удостоєний звання Героя соцпраці, обирався депутатом Верховної Ради СРСР (шести скликань), лауреат Державної премії СРСР, кавалер чотирьох орденів Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, Ярослава Мудрого  5 ст., Заслужений працівник сільського господарства України і т.д. Написано чимало книг, знято кінофільми. Про нього писали газети “Правда” та “Известия”, “Сельськая жизнь”, у республіканських та обласних газетах  і журналах з’являлися  його портрети і виступи по радіо й телебаченню, де ділився досвідом роботи, про нього складали й співали пісні, художники малювали картини, кінодокументалісти знімали фільми… Жив  двічі Герой надзвичайно скромно. Батьки Юрія Юрійовича були безземельні, бідність давалась взнаки. Тож дитинство і юнацтво його легким не було.

Народився Ю.Ю. Пітра в родині  селянина-бідняка 26 березня 1914 року (він найстарший  із однолітків – двічі Героїв Соціалістичної праці − Євгенії Олексіївни Долинюк з Тернопільщини та Ганни Михайлівни Ладані з Великих Лучок, що на Мукачівщини, які теж народилися 1914 року).

У родині було дев’ятеро дітей. Коли трохи підросли, старші брати подались на роботу в Берегово. Школу не вдалось закінчити, пішов доглядати і пасти худобу. А як виповнилося 16 − подався на залізницю, а відтак у Прагу.

У 1936 році його призивають у армію до чеського війська, де він служив до 1938 року. У 1940-му  р., коли край окупувала Угорщина, батька примусово забирають у робітничий табір, що знаходився в Мукачеві, потім переводять у м. Бестреце (теперішня Румунія). Тут тисячі робітників вручну будували тунель. Важкі земельні роботи, відстутність елементарних умов техніки безпеки, незадовільне харчування витримували далеко не всі. 1941 року − оженився. Жінку Йоганку Сочку взяв із такої  ж бідної сім’ї. Не мали ні своєї хати, ні шматка землі. Оженившись, мусів одразу залишити молоду дружину, а сам  подався на Тису, де бокораші ліс сплавляли і вантажили на вагони для шахт. Там йому поліном зламало ногу. Шість тижнів пролежав, але не долікувався, бо нестатки гнали до роботи…. В кінці того ж року народився я. Батька знову перевели в Мукачево, де він працював аж до визволення Закарпаття.

Мені було 7 років, коли в селі Білки був організований перший в районі колгосп. Зима 1948 року була м’яка, безсніжна.

Білківчани жили думою про весну, а ініціативна група − про колективне господарство. І от одного вечора зібралися у хаті мого діда Петра Сочки на збори, щоб юридично оформити артіль. Завідуючий земельним відділом окружкому Василь Михайлович Потушняк натхненно говорив про нове житття. Один за одним піднімалися і виступали ініціатори колгоспного руху Петро Ігнатко, Петро Сочка, Марія Штефаньо, Марія Цібеленко, Юрій Пітра, Олександр Сочка, Юрій Квак, Йосип Мейсарош та ін. На закінчення виступив представник окружкому Ржецький, на грудях якого були нагороди учасника війни. А було їх усього 17 чоловік.

Так, 15 березня  1948 року, в Білках було створено  колгосп. З Ужгорода приїхав молодий кореспондент обласної газети “Закарпатська правда” Іван Чендей. Ночував у нашій хаті, спали ми разом на одному ліжку. Довго розпитував про життя-буття сільчан, уважно слухав міркування ще вчорашніх власників наділів, а через кілька днів у газеті з’явилася публікація “Підтримати ініціативу білківчан” .

Нині приємно усвідомлювати, що та перша зустріч із Іваном Чендеєм переросла з роками  у дружні стосунки з відомим  українським письменником, який між іншим, ще не раз і не два писав про Юрія Юрійовича, його ланку кукурудзоводів, славне село Білки, його працьовитих людей.

Назвали вони свою артіль “За нове життя”. Убогість була неймовірна. Жоден з них не мав ніякого тягла, плуга путнього  не було. То що вже говорити про  сільськогосподарський інвентар, коли Йосип Мейсарош і Юрій Квак власної стріхи над головою не мали.

 У перші роки колективного господарювання було важко. Але трудилися всі завзято. Уже на п’ятому році вийшли, як на той час, у мільйонери.

На перших порах ланка Юрія Юрійовича вирощувала  і кукурудзу, і сад,  і кормовий буряк, гарбузи і, навіть чумизу. Чумизу перестали садити, бо не було де її здавати і для  переробки поблизу  не виявилося спецмлинів.

У рік нагородження Закарпатської області орденом Леніна, Юрію Юрійовичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної параці. Свою першу зірку Героя у 1958 році отримав з рук члена президії ЦК КПРС, секретаря  ЦК КПРС Катерини Олексіївни Фурцевої, яка приїжджала вручати нашій області орден Леніна. Для нашого краю це було  велике свято, тим паче,  що гостя вважалася однією з наближених осіб до М.С. Хрущова. Обласне керівництво зустрічало їх пишно: урочистість складалася із трьох етапів, була масовою. Говорю це впевнено, бо і мені із батьком пощастило взяти у ньому участь, закіншивши десятирічку.

Спочатку на стадіоні відбувся багатолюдний  мітинг, на якому з подякою виступив і Юрій Юрійович. Опісля в обласній філармонії пройшло вручення нагород, а ввечері почався прийом на честь перебування в краї Фурцевої. Головним диригентом  усіх цих дійств був тодішній керівник обласної парторганізації, наш земляк з іршавщини, Іван Михайлович Ваш. Крім  Юрія Юрійовича Героями стали: Г.М. Ладані вдруге, доярка М.М. Алечко, виноградар А.І. Ковач, голови колгоспів  А.І. Співак, В.А. Фенич. Велику групу передовиків було нагороджено орденами та медалями. Батька було запрошено на бенкет. Йому навіть випала честь танцювати із Фурцевою  закарпатський чардаш.

Батькові ще раз довелося бути на прийомі у К.О. Фурцевої, коли вона стала Міністром культури СРСР по питанню виділення  духових інструментів для Білок, що вона із задоволенням виконала.

Я досить добре пам’ятаю закарпатські зустрічі Юрія Юрійовича з М.С. Хрущовим, яких було декілька. Одна з них, коли він повертаався з Угорщини до Москви, відбулася  у В. Лучках, де взяв участь у розширеному засіданні правління колгоспу. Юрій Юрійович розповів тоді Микиті Сергійовичу про так званий шестикутно-гніздовий спосіб посіву кукурудзи. Хрущов вислухав уважно, бо він був за квадратно-гніздовий  посів, а потім махнув рукою й випалив: “Сійте як хочете, головне, аби була кукурудза і  високий урожай…”

Наступна їх зустріч відбулася в червні 1961 року, коли вони разом із Г. Ладані від імені трудящих Закарпаття  піднесли дорогому гостю хліб-сіль на Мукачівському вокзалі. Микита Сергійович їхав у Відень на зустріч із президентом США Джоном Кеннеді. М.С. Хрущов взяв у руки хліб і поцілував, а потім звернувся до Героїв.

− Як кукурудза? − запитав він.

− Росте, − відповів  Юрій Юрійович. − Урожай буде високий.

Потім Микита Сергійович  познайомив їх із своєю дружиною і невісткою, а також із офіційними особами, що його супроводжували: М.В. Підгорним, В.В. Щербицьким.

В тому ж році в Києві скликали велику нараду по кукурудзі. Такої зали не було, щоб розмістити всіх. Засідали в Палаці спорту. Дали слово для виступу  і Юрію Юрійовичу. Він розповів про свій досвід вирощування, передав у президію  початки п’ятьох  сортів кукурудзи. Тоді Хрущов сказав: “Чули? Він тут вам цілий гімн кукурудзи проспівав, а ви її недооцінюєте”.

Потім був концерт. Наш самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю “Кукурудзовод” виконав дві пісні. Коли М.С. Хрущов  побачив всередині  хору Ю. Пітру то аж сплеснув: “Я не знав, що Юра ще й артист”.

У 1964 році Північна Осетія  отримувала орден Леніна і святкувала  своє 40-річчя. Наша область змагалася із  Північною Осетією. Юрій Юрійович, секретар обкому  партії по ідеології  В.І. Білоусов та артист закарпатського народного хору  Б. Яременко представляли делегацію Закарпаття. На вручення ордена Леніна приїхав сам Хрущов. Під час святкового обіду Юрій Юрійович підійшов “чокнутися” з Хрущовим, випити за здоров’я. Коли той побачив Юрія Юрійовича, то аж здригнувся: “Юра, и ты здесь? Как вы, закарпатцы, сюда попали?» Як соліст  закарпатського народного хору Яременко заспівав “Верховино, мати моя”,  то всі замовкли і стояли, як під час гімну. Потім заспівали всі присутні. Більше  з М.С.Хрущовим Юрій Юрійович не зустрічався, бо у 1964 році його зняли з усіх посад.

У травні 1964 року Радянський Союз відвідав  американський художник Рокуел Кент. Зустрічався у Кремлі з Хрущовим. З дружиною приїхав відпочити у санаторій ім. Хрущова (тепер “Карпати”), що неподалік Мукачева. Там зустрілися з головою осередку спілки художників України Антоном Кашшаєм. Той запропонував американським гостям відвідати Білки.

У Білках Кент  провів кілька днів. Побував на  колгоспному весіллі − одружувався тракторист. Зустрівся із Іваном Фірцаком-Кротоном. Наступного дня побував    у нас вдома. Пив коньяк, а сливовицею запивав.

− Він мав 82 роки, а його дружина − 50. У місцевому ресторані був обід. Кожен, хто входив, подавав дружині американця руку. Юрій Юрійович її і  в руку і в лице поцілував. Кент приревнував, сказавши, що такого ще не бачив, щоб його жінку хтось цілував  у лице. У книзі записів художник залишив такі слова: “Мені  сподобалось ваше село. Тут я побачив достаток  і щастя людей. Дорогі друзі! Ми любимо вас!  Віддані вам Селлі та Рокуел Кент”.

Рівно 19 років батько був  просто Героєм праці, а в 1977 році Л.І. Брежнєв, як голова Президії Верховної Ради СРСР підписав Указ про присвоєння Ю. Пітрі звання двічі Героя та нагородження його другою Золотою зіркою і встановлення в селі погруддя. Саме в центрі села й було вирішено встановити бюст відомому кукурудзоводу.

Будучи депутатом Верховної Ради СРСР 27 років, тобто шести скликань підряд,  він приймав виборців майже щодня чи вдома, чи в полі, чи в спеціально відведених місцях, надсилав листи-запити до різного роду інстанцій та на адреси високих чинів, добився експериментальної забудови Білок, переймався турботами не тільки жителів рідного села, але й сотень і тисяч мешканців  інших регіонів Закарпаття і за його межами. Не було днини, щоби не приходили люди й не просили допомоги. І він сприяв, допомагав, слово депутата мало вагу, а коли  депутат ще й двічі Герой праці, воно безвідмовно діяло на байдужих і безвідповідальних працівників.

Ось декілька прикладів.

 Якось на поле приїхав директор  Іршавської ткацької фабрики П.О. Шевчук. Юрій Юрійович пішов йому назустріч. − Що сталося? – За допомогою, − почав Петро Олексійович. Виклав суть справи. − Постачальники не відвантажують пряжу. Може б ви листа міністру написали?

Це довга пісня, подумавши, мовив Юрій Юрійович. −Поки лист дійде до міністра, − часу багато мине. А план зірветься. Потрібно телеграму дати. Так за підписом депутата полетіла в Москву до міністра  легкої промисловості товариша Тарасова телеграма. Допомогло. Мінстру особисто щодня доповідали про відвантаження пряжі на Іршавську ткацьку фабрику.

Або: поїхав з Юрієм Юрійовичем голова колгоспу Петро Юрійович Білинець домовлятися про  газифікацію села. Прийшли на прийом до голови Ради Міністрів СРСР товариша Тихонова. Секретарка в  приймальні сказала, що його немає, але має зайти за  матеріалами бо їде до ФРН. Так і було. Заходить  і питає, що це за люди. Відповідають − із Закарпаття, України. − А ви їм сказали, що я зайнятий,  їду у відрядження. Білинець, благаючи просив, щоб їх прийняв, сказав, що з ним депутат, Герой соцпраці. Їх прийняли. Білинець ламаною російською мовою говорить, що через кукурудзяне поле проходить газопровід. На це  Тихонов відповів: говоріть українською мовою, я українець з Дніпропетровська. А ви знаєте, що ми цей газ поставляємо і продаємо своїм друзям за кордон. Питання було вирішено на засіданні Політбюро. Так газ прийшов з Нового села Берегівського району до Іршави, Ільниці, а потім через  Толоку – до Білок.

Таких прикладів  можна наводити багато. Це і будівництво шкіл у Сільці, Іршаві, Малому і Великому Раківцях, Білках, В. Копані Виноградівського району, Торуні −Міжгірського.

Про Ю.Ю. Пітру можна писати і розповідати  дуже багато. Як він передавав свій досвід вирощування кукурудзи виступаючи по радіо й телебаченню, їздив в Угорщину, Чехословаччину, Північну Осетію та ін. До нього приїжджали делегації. Його відображали письменники в своїх книжках, жудожники малювали картини. Г. Глюк написав картину  « Юрій Пітра в полі», різб’яр Свида зобразив Юрія Пітру в дереві «Кукурудзовод Ю. Пітра», скульптор М. Белень − бюст Ю. Пітри.

Юрій Пітра дуже любив коли до нього приїжджали журналісти.

Остання путь Героя

У суботу батька оглянув сімейний лікар М. Василинець (нині покійний). Призначив крапельниці і сказав, що він дуже переживає через ювілей  (95 р.) і через це міг підскочити тиск.

У вівторок батько покликав мене та невістку Юстину , попросив вибачення і сказав, що чує свій кінець…

Василь ШКІРЯ.