Версія для друку Версія для друку

ТВОРЧИЙ УРОК − ТРИВАЛІСТЮ 65 РОКІВ

Це був перший ювілей за всю історію  районного будинку дитячої творчості. Принагідно відсвяткований, він до  того ж  повніше розкрив у проголошений Президентом України В.Ф. Януковичем рік дитячої творчості всю ту цікаву, багатогранну роботу педагогів-митців, педагогів-наставників, які розкривають найкращі здібності учнів у їх креативному світосприйнятті. Ведуча, заступник  директора РБДТ В.І. Глушко разом із директором Й.Ю. Мельник здається замахнулися на неосяжне: у короткотерміновий  проміжок часу вмістити набутки вчителів та їх учнів, захоплюючою виставково-концертною програмою представити їх таланти у процесі розвитку і водночас  не забути  пошанувати тих,  чиїми трудами за ці десятиліття формувався високий авторитет цього позашкільного закладу. Слідом за коротким, але змістовно насиченим виступом Йолани Юріївни до слова запрошуються заступник голови райдержадміністрації М.І. Сочка та керуючий справами  районної ради Є.А. Свириденко. Як Микола Іванович, так і Євген Анатолійович  до вітань додали ще і відзнаки від влади, які вручили  ветеранам позашкільної освіти і чисельним нині діючим учасникам  навчально-виховного процесу.

Згадуючи перших керівників, ряд яких починається із Любові Михайлівни Сидорової, ведучі  запрошують на сцену Степана Федоровича Гоголу, який  очолював заклад у 1956-1957 роках, а потім впродовж десятиліть  плекав таланти юних.

Ця шеренга тільки нині діючих налічує кількадесят обдарованих, люблячих дітей  професійних викладачів. Повний їх перелік зайняв би не одну газетну шпальту. Як і ведучі, наведемо всього один, але дуже характерний приклад. Любов Борисівна Микита − член Національної спілки художників України, керівник гуртка,  методист, автор навчальної програми з оригамі. Студія образотворчого мистецтва “Боржавська фантазія”, яку вона створила у далекому 1986 році, носить звання “зразковий художній колектив”. У ній за всі роки діяльності займаються близько півтора тисячі  вихованців віком від 5 до 18 років.  Імена багатьох студійців різних періодів, як от Сергій Завадяк, Віталія Микита, які також недовгий час і працювали тут, Олександр Ракович, Наталія Лендєл, Вікторія Бочоришвілі, Євгенія Шутка, Олександр Ергеші та інші  назавжди увійшли до золотого фонду студії, є гордістю закладу.

По-особливому вирізнявся ще один виступ−вітання Є.М. Яцканич, начальника управління освіти, молоді  і спорту районної державної адміністрації, вона  звернулася до колективу будинку дитячої творчості не просто як вищестоячий керівник, але як і  жінка-педагог,  вклала в свої слова все тепло свого серця, мовлені нею емоційно забарвлені фрази знаходили широкий відгук у серцях багатьох у залі.

Та якими б  сердечними, щирими не були виступи дорослих, звернуті до колег та до підопічних їх дітей, безкінечною вервечкою вони б перетворили свято у рутину. Як чудово, що цього  вдалося уникнути і саме завдяки дитячій безпосередності, щирості, душевній відкритості, а ще тій старанності, що її вкладає в улюблену, бажану  справу той, хто її вперше із захопленням виконує. Саме такими були всі без винятку  виконані дітьми концертні номери, що ними вони перемежали дорослі офіційні виступи. Ними, і не тільки ними найбільше захоплювався глядач, якого не обманеш, − це їх ровесники, їх, можна так сказати, колеги по студіях.

Передаючи атмосферу цього свята, важко, майже не можливо  утриматися від банального переліку тих, хто  своєю працею, часткою таланту, сердечним пломенем  огранював дитячу обдарованість у зриму талановитість. Та як не назвати тих, хто через життєві обставини  давно уже поміняв і професію  і не зміг приїхати на ювілейні урочистості, але повважав за честь поцінувати і привітати районний будинок дитячої творчості, чиї сторінки і досі  зберігають  їх духовне тепло: Оксана Георгієва, Надія Андрела, Наталія Данканич, Наталія Бабинець, Віталія Микита, Наталія Чепура-Звонар, Наталія Овсак, Оксана Попович, Катерина Жупанин, Катерина Меренич, Адальберт Надь. Хорошим  заключним акордом свята стали меценатські дарунки  і від депутатів районної ради Петра Станка та Івана Бізілі.

Свято, як передзвін, язик дзвону  уже давно перестав ударяти в його стінки, а довколишня атмосфера  бринить невловимими хвилями, що їх уловлюють тільки добрі душі.

 Михайло ІСАК.

DSCN2319

Ваш отзыв

Ваш коментар