Версія для друку Версія для друку

ОСВЯЧЕННЯ НОВОГО ПРЕСТОЛУ ТА ДЗВІНИЦІ В С. ПІДГІРНЕ

DSC_0011

Погожий осінній день сімнадцятого листопада випромінював у людських  серцях багатолюдної громади парафіян та гостей церкви архистратига Михаїла села Підгірне святковість і піднесеність. Напередодні храмового свята, яке жителі відзначають 21 листопада, відбулась вагома подія не тільки в історії храму, а й житті всіх православних віруючих приходу. В цей день архієпископ Мукачівський і Ужгородський, Високопреосвященіший Феодор звершив тут чин освячення нового престолу храму та  дзвіниці. Відвідали першу Святу Літургію на новому престолі й очільники району: голова райдержадміністрації Василь Ковбаско та голова районної ради Станіслав Сухан.

Владику Феодора при зустрічі діти вітали короваєм, квітами та змістовними віршами, а правлячий архієрей храму о. Василій Лях вручив Його Преосвященству хрест, яким той поблагословив присутніх. Разом з ними молилось запрошене духовенство із найближчих сіл - Ільниці, Броду, Колодного, Чорного Потоку,  Білок та м. Іршави, серед яких був і благочинний протоієрей Георгій Чулей.

В новий престол Михайлівського храму були покладені частинки мощів святого  Максима, що знаходяться у спеціальній воскомастиці. Виготовлений престол із дубового дерева спільними зусиллями народних умільців Підгірного, а чашку, в якій саме лежать мощі та яка закріплена в центрі цієї конструкції, зробив своїми руками сам настоятель цього храму. Попередньо престол був омитий розовим маслом і вином та помазаний святим миром. А весь обряд скріплений підписами та печатками учасників священного дійства, серед яких заключна - сургучева печатка владики Феодора. Наприкінці престол «одягнули» в дерев’яну ризу із зображенням ікон по сторонах та розмістили на ньому речі, без яких Богослужіння у Православній Церкві просто неможливе. Мова йде про Хрест Господній, Святе Євангеліє, Чашу, Дискос та Антимінс.

Після чину освячення розпочалася Божественна Літургія, на якій, мов орган, звучали хоральні молитви кліриків та запрошеного хору із с. Вільхівки. Послання апостола читав сільський  голова  Євген Манайло. Його Преосвященство Феодор окропив оновлений розпис храму святою водою. Адже за останні десять років, з приходом  нового духовного наставника, внутрішнє оздоблення кардинально змінилось. Завдяки прихожанам, під керівництвом отця Василія, навіть територія церкви зазнала змін. На початку цього року було завершено будівництво нової дзвіниці. Не є осторонь церковних справ і матушка Тетяна, яка створила дитячий хор та активно бере участь в організації паломницьких поїздок.

В цей святковий день Пречисте Тіло і Чесну Кров Христові прийняла чимала кількість дітей та старших, що свідчить про активне євхаристійне життя парафіян цього приходу.

Під час хресного ходу, в слід за архієреєм, крокували настоятелі храмів, керівники райдержадміністрації та райради, районні та місцеві депутати, численні паломники із всіх куточків краю.

Його Преосвященство виголосив проповідь, у якій зазначив, що святий храм отримав своє нове серце, що є  місцем невидимого перебування Самого Бога.

Наприкінці кожен був помазаний миром та отримав для свого серця частинку Божого благословення, яке призвав на всіх архієрей.

 По дорозі додому ніхто не оминав своєю увагою одиноку могилу біля храму, де покоїться схиігумен Серафим. За своє життя він зазнав чимало утисків та гонінь за віру, але завжди відповідав кривдникам добром та був милосердним до людей. Особистим прикладом він заслужив повагу та любов тих, хто його знав і пам’ятає. Світлу пам’ять схиігумена вшанували разом  й архієпископ Мукачівський і Ужгородський, Високопреосвященіший Феодор, голова райдержадміністрації Василь Ковбаско, голова райради Станіслав Сухан та настоятель храму архистратига Михаїла о. Василій.

Подія освячення нового престолу напередодні свого храмового свята ввійде в історію як другий день народження цієї затишної церкви. Сотні людей, які стояли дружнім кільцем навколо храму, стали свідками Великого Таїнства. Спільна  молитва наповнила серця присутніх невимовною радістю та благодаттю, а в Підгірному вони справді особливі…

Наталія ХОДЄЄВА.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*