Версія для друку Версія для друку

ОСОБЛИВИЙ КРЕМЕНЕВИЙ КОСМОС

У статтях, рецензіях, відгуках знаходимо відверті зізнання любові до творчості відомого митця слова, поета, есеїста, пу­бліциста, перекладача Дмитра Кременя. Він має багате любляче серце, в якому вміщуються турботи й жалі, біди й страждання, неспокій і тривоги нашого народу. З його творів виринають зблиски реальної дійсності, що їх фіксує гостре око поета, спраглого на глибинне пізнання сучасного життя. Вони зачіпають за душу, викликають біль та обурення, примушують хвилюватись, співчувати, знаходити в них співзвучне власним почуттям і думкам. Це потужний майстер поетичного слова. А його творчість –– одкровення, тобто сповідь перед людьми, перед Богом.

Закінчивши філологічний факультет Ужгородського де­ржуніверситету (1975),  поїхав  «спокутувати» свої поетичні гріхи в Миколаївську область, де працював два роки вчителем української мови та літератури в смт Казанка в російськомовній середній школі № 2, пізніше — у районній газеті «Червоний прапор». Після переїзду до Миколаєва ( рік 1979 ) викладав на кафедрі української літератури в  педінституті ім. В. Бєлінського (1979 — 1980), був керівником молодіжної літстудії «Джерела»(1980-1987) та на посаді заввідділа молодіжної газети (1987 — 1990).  З 1991 по 2010 р. — заввідділом, заступник і в.о.головного редактора газети Миколаївської обласної ради «Радянське (до 2000 р., нині – «Рідне»Прибужжя». Автор багатьох газетних і журнальних статей. У районній, обласній молодіжній, та у газеті Миколаївської облради загалом пропрацював близько тридцяти років.

Керував обласними літстудіями «Джерела» та «Борвій». Відомими тільки йому методами плекав таланти в інших, уміло дарував людині самого себе, що, загалом, і є головним завданням наставника. Не менше десяти його студійців стали яскравими, обдарованими поетами і поетесами, хто — членом НСПУ, хто — членом СП Росії.

Коли навчався у 5-му класі, були вперше опубліковані його поезії в обласній газеті «Закарпатська правда» (1965). 1968 року на зустрічі з початківцями в письменницькому клубі в Ужгороді запримітив і хвалив його поезії Іван Чендей. У шкільні та студентські роки великими літературними вчителями Д.Кременя й були Іван Чендей та Петро Скунць, у майбутньому Шевченківські лауреати. Навчався мистецтву слова і в університетській літстудії імені Юрія Гойди, старостою якого був аж до його погрому восени 1974 р. — після обшуку КДБ. Завдяки порядним людям його не вигнали з університету.

На питання, хто вчителі Д.Кременя, він відповів: «Як людина з вищою філологічною освітою, я знаю письменників Середньовіччя й Ренесансу, класицистів і романтиків, символістів і модерністів, постмодерн. Усі вони — мої вчителі та друзі, чесне слово. Вчився я і в поетів «Розстріляного Відродження», і в шістдесятників. І — Poeta Semper Tiro! — вчуся й тепер чогось: як досягти висот світової поезії. Не наслідувати — творчо засвоїти, розвинути новий метод або художній винахід у композиції поеми чи в графіці вірша. В цьому плані у мене всі класики — вчителі. Українська поезія — високого, світового рівня» («Дмитро Кремінь: «Поезія не вмирає, лише змінює свій образ» // Літ. Україна. – 2011. – 16 черв. – С. 10).

Брав участь у VІІ Всесоюзній нараді молодих письменників у Москві (1979). Учасник багатьох літератур­них фестивалів. Лауреат республіканської літературної премії ім. В. Чумака (1987) за поетичні твори, обласної культурологічної премії ім. М. Аркаса (1994) за публікації  про митців. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка(1999) за книгу поезії «Пектораль».

Поетичний дебют Д. Д. Кременя відбувся на сторін­ках всеукраїнського альманаху молодих «Вітрила – 70 – 71”. Рукопис першої книги було вилучено під час навчання в університеті. Автор збірників поезій «Травнева арка» (1978), «Південне сяйво» (1982), «Та­нок вогню» (1983), «Бурштиновий журавель» (1987), «Шлях по зорях» (1990), «Пектораль» (1997), «Еле­гія троянського вина» (2001), «Літопис» (2003), «Атлантида під вербою» (2003), «Синопсис» (2003), «Полювання на дикого вепра» (2006), однотомника «Вибрані твори» (2007) із серії «Бібліотека Шевченківського комітету». Поетичний доробок останніх календарних літ увійшов до книг «Скіфське золото» (2008) та «Замурована музика» (2011). За останню здобув лаври лауреата всеукраїнської літературної премії імені Володимира Свідзінського (2011). На підході й книжки «Медовий місяць у Карфагені», «Мовчання волхвів». Підготував також проект 2-томника, том публіцистики та есеїстки. Перекладав з російської (Б. Пастернака), грузинської (Л. Надарейшвілі, М. Циклаурі), осетинської (С. Міндіашвілі, В. Ікаєв) та інших мов. У перекладі російською мовою москвича Олександра Павлова вийшла збірка «Ольвийский транзит» (2006). З поетом Володимиром Пучковим здійснив проект антології-трилінгва «Два береги / Два берега / Two Banks»(2008). Переклав для серії «Між Карпатами і Татрами» (засновник Тетяна Ліхтей) поезії словацьких класиків Яна Костри, Любомира Фелдека та Еміла Болеслава Лукача (2011-2013). У перекладі словацькою Валерії Юричкової вийшла збірка Д.Креміня «Осінні афини» (2011). Як бачимо, він написав й опублікував чимало книг, і цього, погодьмося, цілком достатньо, аби залишитися мудрим садівником у вічному літературному саду.

У художніх образах поезій Д.Кременя відчутні такі домінантні риси українського національного характеру, як ліричність, романтизм, висока чуттєвість, щедрість, глибока духовність, сердечність та ін. Хочеться вірити, що в його творах, у які майстер слова вклав стільки сил і таланту, буде довга і щаслива доля, бо вони плекають у людських душах гуманістичні почуття та ідеали.

Д.Кремінь — надзвичайно працьовита людина. В одному інтерв’ю він зізнається: «У мене бували ночедні, коли я міг написати два, три, п’ять віршів або й поему». Звичайно, «без натхнення вірші не народжуються, хоча віршувати можна й так. Але… Але мить натхнення — це як мить вічності. Тоді приходять образи, повороти думки, які раціонально не придумаєш. І це – мовби янгол стоїть за твоїм плечем». Було й таке, що один авторський аркуш (24 — 25 с. на друкарській машинці) написав за один день, а поетичну симфонію або поему – за ніч. Бували випадки й тривалого мовчання: і місяць, і більше. З натхнення 2008 року написав цілу поетичну книжку, понад 100 віршів, — «Медовий місяць у Карфагені». Їх друкувала газета «Літературна Україна», журнал «Київ». Він має природній дар імпровізації, і вірші приходять наче з неба.  Поет має прекрасну пам’ять. Багато чого може й нині декламувати ще зі своїх шкільних читацьких літ.

Д. Д. Кремінь друкувався у журналах «Дніпро», «Ранок», «Україна», «Вітчизна», «Київ», «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», «Дзвін», «Музейний провулок», «Ukraine», «Вежа», «Море». «Січеслав», «Дукля» (Пряшів, Словаччина) та ін., колективних збірниках «Віщий вогонь» (1974), «Суцвіття» (1977) та ін. Набули розголосу його есе «Таємниця саркофага», «Козак Мамай у сузір’ї манкурта», «Куди орел несе дельфіна», «Тризубом по двоглавому горобцю», «Пла­нета під вербою» та ін., видрукувані наприкінці 1980-х – на поч. 1990-х рр. у столичному «Києві». Він член редколегії цього часопису і його регулярний автор. В  «Українській літературній газеті» друкується з першого номера. Створив літературні портрети сучас­ників – художників, артистів, письменників: А. Антонюка, В. Бахтова, І. Булавицького, В. Бурдика, А. Завгороднього, М. Озерного, М. Ряснянського, П. Скунця, І. Чендея та ін.

Твори Д.Кременя виходили в перекладі російською, білоруською, грузинською, осетинською, молдавською, чеченською, балкарською, словацькою та іншими мовами.

Член Спілки письменників СРСР – Національної спілки письмен­ників України (1979), шеф-координатор Асоціації українських письменни­ків (1997), Асоціації естрадних діячів України (1999). Голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України з  2010-го року. Член Ради НСПУ.

Для Д.Кременя великою гордістю і найбільшим багатством є син Тарас, нині — депутат Миколаївської обласної ради, кандидат філологічних наук, незабаром захистить докторську дисертацію в докторантурі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (науковий керівник – доктор філології, професор М.П.Корпанюк).

Автор «Шляху по зорях» любить подорожувати. В Україні мало міст, які ще він не відвідав. Побував також у Грузії, на Кавказі, Приураллі, на місцях Шевченківського заслання, навіть на БАМі, — всього й не перелічиш. По змозі раз у два-три роки приїжджає на Закарпаття, в Ужгород, в рідне село, щоб набратися снаги, світлої енергії, яка б допомагала йому долати всілякі життєві негаразди. Cаме в околицях батькового обійстя відчуває найповнішу гармонію душі і природи, тут спокій споглядання, незабутній світ дитинства. У нього дві «малі батьківщини» — Срібна Земля і Північне Причорномор’я, які взаємно доповнюють український Захід і український Південь.

Поет щиро зізнається, що у нього кожна книжка чи вірші названі за провідним мотивом, суголосним з епохою, часом, обставинами, місцем дії. Так, назва збірки «Пектораль» — «то це й асоціація з царською короною, це артикуляція ідеї про те, що в українській землі царська корона лежить, а значить — ми й царські скіфи, державці й воїни, а не лише «раби рабів» абощо» (Див.: «Дмитро Кремінь: «Поезія не вмирає, лише змінює свій образ» // Літ. Україна. – 2011. — 16 черв. — С. 10—11).

… Дмитро Кремінь, як поет, високий, наче Карпати, і широкий, мовби південний степ, посередині якого ним запалено багаття вічного вогню…

Про поетичні особливості, серети творчості Д. Креміня влучно сказав Юрій Ковалів – лауреат Шевченківської премії, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка: «Якщо розглядати постать Дмитра Креміня у сьогочасній ліриці, позначеній розмаїтими тенденціями від залюблення у ретро, нео-авангардистськими віяннями до постмодерністських експериментів, то поет сприймається немовби на перехресті всіляких тенденцій, вбираючи в себе їх досвід, проте за своїм ідіостилем, в основу якого покладено історіософічну домінанту, видається окремішим у стурктурованні власної художньої моделі, що вбирає у себе незнищенну пам’ять античного світу, з яким одвіку був тісно пов’язаний український світ, скіфського світоуявлення, барокової культури, музи Т. Шевченка, культури модернізму, тому збагачуючи сьогочасну українську літературу. Поет знайшов свою, тверду відповідь на невблаганний виклик дегуманізованої дійсності.» (Ю. Ковалів. Літописна історіософія Дмитра Креміня).

 

Іван ХЛАНТА.

Ваш отзыв

Ваш коментар