Версія для друку Версія для друку

УРОЧИСТОСТІ НА ІРШАВЩИНІ З НАГОДИ 1025-РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА 1150-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ МІСІОНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КИРИЛА І МЕФОДІЯ НА ЗАКАРПАТТІ

8d20b0a593c4

Неділя. Із самого ранку вулиці Колодного були переповнені людським гомоном. І дітвора, і їх батьки, і сивочолі ветерани поспіли до Свято-Троїцького храму. Були серед них і жителі довколишніх сіл − Загаття, Климовиці, Кобалевиці, Івашковиці, Смологовиці, Чорного Потоку, Підгірного, Броду, міст Іршави, Мукачева, Виноградова, Берегова, Ужгорода та духовенство району. Ще б пак. Не часто таке буває, щоб у невеличкий населений пункт навідався Високопреосвященнійший Феодор − архієпископ Мукачівський та Ужгородський.

При вході до святого храму його хлібом-сіллю зустрічали хлопчики й дівчатка ще й такі поетичні рядки дарували:

Хай у душі панує свято,

Хай успіхів буде багато!

Хай завжди і у всім щастить

І хай Вас Бог благословить!

Владика Феодор разом із благочинним  Іршавського благочиння о. Георгієм Чулеєм провели Божественну літургію та освятили капличку і Пам’ятну дошку, яку поставлено від вдячних нащадків із нагоди 150-річчя церкви у Колодному.

− У цьому храмі молилося не одне покоління  сільчан. Сімнадцятий рік тут служить протоієрей  Віталій Бокотей. Церква у гарному стані. Відрадно, що тут зведено капличку, де завжди можна випити освячену животворну водичку, при храмі відкрито трапезну , діє недільна школа. Прихожани радо йдуть на допомогу священику, яий повсякчас дбає про духовне життя громади.

Виконували церковні пісноспіви псаломщики Костянтин Хрипта, Іван Кобаль, Володимир Хрипта із Арданова, Євген Манайло та Михайло Глеба із Чорного Потоку та Михайло Продан з Підгірного. Кращих вірників Колодного архієпископ Феодор нагородив архієрейськими грамотами та орденами Рівноапостольного князя Володимира Великого.

Урочистості з нагоди святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі та 1150-річчя початку місіонерської діяльності Кирила і Мефодія продовжилися у Свято-Іллінському храмі. Тут владику Феодора зустріли голова райдержадміністрації Василь Ковбаско, голова районної ради Станіслав Сухан, настоятель Свято-Іллінського храму о. Михаїл Юріна, духовенство Іршавського  благочиння та вірники.

Архієпископ Феодор освятив камінь, який  встановлено за ініціативи  Василя Ковбаска та Станіслава Сухана. До речі, камінь встановлено в пам’ять ювілеїв − Хрещення Київської Русі та місії рівноапостольних Кирила та Мефодія.

Потім усі віряни ( а їх зібралося понад тисячу чоловік) здійснили Хресну ходу до Петро-Павлівського  храму, де їх зустрів із церковною громадою  протоієрей Василій Ігнат. Владика зайшов до святого храму, поцілував святе Євангеліє та Престол, відзначивши, що стан храму знаходиться в належному вигляді.

Звідси Хресний хід продовжився до районного будинку культури. При вході до зали владику та керівників району зустрічали хлібом-сіллю дівчата у традиційних  народних костюмах. Вони вручили нашому архіпастирю квіти. Потім усі  разом піднялися у зал, де була розгорнута виставка ікон, на якій  представлені роботи художників та народних умільців народного районного об’єднання “Колорит Боржави”. Серед них роботи − Олександри Ісак,  Івана Ісака, Карла Керечанина, Станіслава Данканича, Сергія Кіреєва, Любові Матіко, Марії Павлище, Ольги Ловги, Ганни Штумф, Олександра Молнара та ін. Відвідувачі виставки оглянули також старовинні книги з історії православ’я із власної бібліотеки о. Василія Ігната.

Урочистості продовжилися у концертній залі районного будинку культури, сцена якого прикрашена іконою “Воскресіння Христове”, квітами  та датами урочистих подій − “1025” і “1150”. Звучать  слова ведучого Івана Котубея:

“ В житті народів бувають особливі та неповторні події, які підносять його на вищу духовну сходинку в подальшій історичній долі. Серед таких є і Хрещення Київської Русі. Сьогодні ми зібралися, щоб ще раз  заглибитись в історичну глибину віків і перегорнути славетні сторінки минувшини наших славних предків”.

Звучить Гімн України та виконується молитва “Царю Небесний”.

На сцену запрошуються Високопреосвященнійший Феодор, протоієрей Георгій Чулей, Василь Ковбаско, Станіслав Сухан, настоятельниця Іоанно-Предтеченського жіночого монастиря с. Дубрівка, ігуменя Серафима, секретар єпархіального управління,  протоієрей Віктор Місо, о. Василій Ігнат, Михаїл Юріна, професор, доктор історичних наук Сергій Федака.

До вітального слова запрошується  владика Феодор. Звертаючись до присутніх, він привітав всіх із продовженням славетного ювілею на честь 1025-річчя Хрещення Київської Русі та 1150-річчя місії рівноапостольних Кирила і Мефодія, які посвятили наш край світом Божественного Євангелія.

Він зазначив, що озираючись назад в далеку сиву давнину, ми можемо подивитися на наших предків, й історики нам вказують про те, який шлях пройшла наша церква в пізнанні Євангельської істини.  Колись язичники, почувши про віру Христову, назавжди залишилися й лишаться вірними Євангелію.  Чи можемо сьогодні ми уявити собі один день без молитви, місто чи село без Божого храму. Проїжджаючи до населеного пункту, ми бачимо, як прикрашаються золотими хрестами куполи наших храмів та хрестами, які символізують Віру Господню.  Ми народилися на цій землі та несемо віру. Нехай Господь благословить наш край, наших дітей, сім’ї. Ми – християни, ми є євангельськими дітьми – за це велика шана тим, хто просвітив наш край божественним євангеліє,  – промовив Високопреосвященніший владика Феодор.

Із доповіддю “Хрещення Київської Русі в часи правління князя Володимира Великого" виступив благочинний Іршавського благочиння о. Георгій Чулей. При князі Володимирі Київська Русь охоплювала територію від узбережжя Ладозького озера до середнього Дніпра, від схилів Карпат до середньої Волги і Нижньої Оки. Літописець Нестор повідомляє, що князь Володимир зібрав під своєю владою різні племена східних слов’ян. Але ці багаточисельні племена були ще далекими від злиття в єдиний народ ‒ Київської Русі. Недостатньо було об’єднати їх землі під однією владою – необхідно було вдихнути свідомість єдності в душі настільки віддалених один від одного племен, як хорвати на річці Сяні і В’ятичі в Приокських лісах. До часів князювання Володимира княжа влада обмежувалась обороною країни, зовнішньою торгівлею і збором податків.

Тільки з прийняттям християнства князю Володимиру вдалося створити ідейні основи древнєруської держави. Недаром літописець свідчить: «Дивно же єсть се, колико добра сотворил Рустей земле, крестив ю». Князь Володимир усвідомлював, що об’єднання Русі може відбутися лише на християнських началах.

Древнє передання руських літописів говорить, що початок християнства на території Київської Русі було покладено ще за апостольських часів святим апостолом Андрієм Первозванним. Проходячи з проповіддю Євангелія Фракію, Скифію і Сарматію, він дійшов до Дніпровських гір, де пізніше виник Київ. Благословивши гори, ап. Андрій передбачив, що на цьому місці виникне великий град, і благодаттю Божою місто засяє «множеством церков».

Світло на місіонерську діяльність святих апостолів і апостола Андрія Первозванного пролила поява наукових публікацій у другій половині 19 ст. апокрифічних сказань про апостолів. Ці сказання були відомі і раніше, але вони не були зібрані в одне видання і не були вивчені на предмет цінності і достовірності відомостей, які вміщені в них. Ці роботи виконані в 50-80 роках 19 ст. Тишендорфом і Липсусом. Результатом їх роботи стало видання групи текстів – Актів апостолів, які дали науковому світу цінний перелік джерел по історії раннього християнства, і зокрема, про місця апостольської проповіді.

Серед текстів було декілька присвячених апостолу Андрію Первозванному. Це: 1) «Діяння апостолів Андрія і Мефодія в країні антропофагів»; 2) «Діяння святих апостолів Петра і Андрія»; 3) «Діяння і муки святого апостола Андрія».

Всі ці тексти розповідають про апостольську проповідь серед варварів. Згаданий академік Василевський співставив в текстах топографічні і етнографічні дані з тією традицією, яку античні автори пов’язують з народами, які жили в апостольські часи в Північному Причорномор’ї. Він зробив висновок, що тексти, пов’язані з апостолом Андрієм Первозванним, зберегли живе свідчення про відвідування групою апостолів Андрієм Первозванним, Петром і Матфеєм цілого ряду міст Північного Причорномор’я та Скіфії, про яких згадує у посланні апостол Павло: «У Христі не має ні еллина, ні скіфа». Навпаки, академік Василевський говорить, що сказання про відвідування Руської землі апостолом Андрієм Первозванним, яке внесено в нашу літопис із самого початку і не можна вважати якимось винайденням чи пустою вигадкою місцевої гордості. Так сприймає і оцінює можливість відвідування апостолом Андрієм східного і північного Причорномор’я, а також Києва і Новгорода засновник руської візантиністики. Я приділив цьому так багато уваги, адже ми пам’ятаємо, як в атеїстичні часи радянські історики намагались не визнавати діяльність апостола Андрія Первозванного і його проповідь на Київських горах. Але після цього ще довго ми не бачимо ніяких ознак християнства на території Київської Русі. Збереглося лише свідчення, що в Криму християни були ще у дні святого Клімента третього Римського єпископа, який був на засланні, якого вислали сюди з Риму в 94 році по Різдві Христовому.

Дійсно, ще у перші століття християнства з’являються перші повідомлення про поширення християнського віровчення серед скіфів, сарматів та фракійських племен. Про це, зокрема, згадує християнський богослов і письменник Квінт Септимій Тертулліан (160-220 роки): «Підкорились Христу краї сарматів, даків, германців, скіфів».

Пояснення порівняно ранньому поширенню християнства серед сарматів, скіфів та інших народів у цей період знаходиться не лише у внутрішніх, але й у зовнішніх факторах. Справа в тому, що населення скіфських міст Сарматії не підлягало римській юрисдикції, подібно до жителів Херсонеса, Ольвії, Тіри та інших, що давало змогу багатьом тисячам послідовників християнства, яких жорстоко переслідували у Римській імперії, саме тут знаходити свій порятунок і свою другу батьківщину.

Новий поштовх поширенню християнства у цих землях надали переселення у ІІІ ст. у Північне Причорномор’я східногерманських племен та утворення тут готської держави. В результаті утвердження у Європейській Сарматії готи включилися у боротьбу проти «варварського світу» з Римською імперією. Вступивши у союзницькі відносини з правителями Боспорського царства, готи здійснюють цілий ряд військових походів на малоазійські римські провінції. У містах Малої Азії, Сарматії, Тавріки, Подунав’я (у Дакії, Мізії, Фракії) готи близько знайомляться з християнством. Про це свідчить факт, що єпископи Босфору та готської Дакії приймали участь у 1 Вселенському Соборі у 325 році. Християнство пускає глибоке коріння у середовище цих народів, про що пишуть церковні письменники Філосторгій, Афанасій Олександрійський. У 337 р. Константин Великий переносить столицю імперії з Риму в Константинополь. А язичницька релігія з часом призводить до занепаду Римську імперію та її падіння і краху в подальшій історії під натиском готів та варварів.

Сприятливі умови для євангельської проповіді наступили у часи поселення у межах майбутньої Русі осілих слов’янських племен. Слов’яни рано познайомилися з Візантією, православним центром християнства, куди вони їхали для торгівлі, служили в імператорських військах, а іноді здійснювали чимало набігів на Константинополь. Намагалися втягнути у сферу візантійської політики народи Північного Причорномор’я та Північного Кавказу місіонери з Константинополя, щоб захиститись від набігів русів. Візантія, яка піднялася на руїнах Римської імперії в V-VІ ст., активізує зовнішню діяльність, несе світло християнства до народів, які оточували Візантію, щоб відродити колишню могутність ромеїв, які пали під натиском варварів та гунів. Як відомо, Візантія скоро досягає могутності в роки правління імператора Юстиніана І (527-565 р.), і християнство православного віросповідання швидко поширюється серед народів, які граничили з Візантією.

Як стверджують науковці, не обійшли увагою візантійські місіонери в VІ ст. й Середнє Подніпров’я у часи царювання візантійських імператорів Анастасія (491-518) і Юстина І (518-527), які налагодили зв’язки з антськими князями та залучали їх полководців і воїнів до служби у візантійських військах та на флоті.

Як доведено вченим Рибаковим, у часи царювання Юстиніана І припадає візит до Константинополя засновника Києва антського (полянського) князя Кия. Саме у VІ-VІІ ст. інтенсивно розвиваються торговельно-економічні стосунки полянських племен – Києва з Візантією та Херсонесом, про що свідчать археологічні знахідки на Київському Подолі – візантійських монет, коштовних прикрас, херсонеських амфор і т.д. Певне значення для розповсюдження християнства серед строкатого населення Великої східноєвропейської рівнини мало формування у VІІІ ст. союзів державного типу, зокрема Славії (Новгород), Артанії (Ростав) та Куявії (Київ), – які були попередниками східнослов’янської держави з центром у м. Києві.

У 863 році розпочинають свою місіонерську діяльність святі брати Кирило і Мефодій, які прийшли з Константинополя на запрошення моравського князя Ростислава, який звернувся до візантійського імператора з посланням: «Пошли нам учителей, які б навчили наш народ». Як стверджує вчений історик Пап, «Святі брати йшли і через Карпати, адже в той час в основному пересувалися морським шляхом, існувала «соляна дорога» по Тисі. Буквально за декілька років були християнізовані низка слов’янських народів: жителі Моравії, словаки, чехи, русини, поляки та інші. Відомо, що у 90-их роках ІХ ст. притулок у нашому краї знайшли учні та послідовники Кирила і Мефодія, які були вигнані католицькими місіонерами з Моравії.

Довгий шлях внутрішньої боротьби пройшов князь Володимир, перш ніж наважився прийняти християнство.

Почався вибір нової віри у житті князя Володимира. Про нього йде мова у стародавніх літописах. Грецький місіонер сильно вплинув на князя своїм вченням про іскуплення Іісуса Христа, а особливо вплинула ікона Страшного суду. Після його від’їзду князь Володимир по пораді дружини і старців посилає 10 розумних мужів у різні краї, перш ніж відважитися прийняти нову релігію. Ні одна віра так не сподобалася послам, як грецька. Повернувшись до Києва, вони розповіли, що у храмі святої Софії у Константинополі вони не знали, де стоять: на небі чи на землі. В Києві знайшовся й інший доказ на користь православ’я – приклад великої княгині Ольги,  яка «була мудріша всіх людей», як свідчить літописець. Було прийнято рішення хреститися, але князь говорив: «Почекаю ще небагато». До речі, і римські посли намагалися нав’язати прийняти християнство з Риму, але князь Володимир категорично відмовився це зробити. У 986 році князь Володимир, як пише преподобний Нестор у літописах, сказав католицьким місіонерам: «Ідіть, звідки прийшли, вже наші батьки цього не прийняли».

У 988 р. військо Володимира оточило Корсунь. Князь дав обіцянку, що у випадку перемоги буде хреститись. Взявши місто, він став вимагати у тодішніх візантійських імператорів Василія і Константина руки їх сестри Анни і при цьому обіцяв прийняти їх віру. Імператори дали згоду, уговорили погодитись і сестру. Чекаючи Анну, у Володимира захворіли очі. Прибувши в Корсунь (Херсонес), царівна переконала його прискорити хрещення, якщо він хоче отримати зцілення від хвороби. І дійсно, як тільки Корсунський єпископ охрестив Володимира (назвавши його Василієм), так він отримав зцілення і, зрадівши цьому, промовив: «Тепер тільки побачив я Бога істинного».

Відбулося об’єднання Київської Русі на християнській основі, в чому велику допомогу зробила Православна Церква. Племена східних слов’ян стали об’єднуватися через християнство і Церкву, через культуру і слов’янську мову. Християнство створило духовну основу для єдності древнєруської держави. Київська Русь прийняла найбільш високі форми державної організації з Візантії. Київська Русь ввійшла в сім’ю європейських держав, і християнство зробило великий внесок у державно-правовому та соціальному устрої Русі. Вчений Ключевський говорить, що через Номоканон наше громадянське право у всіх його напрямках швидко розвивалось.

Християнство переродило язичницьку сім’ю на основах християнського вчення, моралі та духовних засадах. Велика була роль Церкви в господарському житті та його розвитку. Особливо монастирі проводили велику просвітницьку діяльність у християнізації народів віддалених від центру земель. Універсальний вплив християнство внесло у розвиток культури, освіти та виховання світогляду.

Київська Русь вступила у тісні відносини з християнськими народами Сходу та Заходу. Розвивалась архітектура, іконопис, декоративне мистецтво, шиття, хорова музика, древнє-руська література, грамота, школа, мистецтво, а світовою вершиною у царині мистецтва є древнєруська ікона.

Святість – основа спасіння християнства. Русь стала святою в очах всіх тодішніх народів Європи. Сьогодні важливо повернутися лицем до всієї спадщини, яку дарувало нам християнство.

Із доповіддю  виступив також Сергій Федака, який розповів про історичне значення цих двох  подій та зробив невеличкий екскурс у минуле.

До присутніх із словами-вітання звернулися Василь Ковбаско та Станіслав Сухан. Перші керівники району щиро подякували Високопреосвященнійшому Феодору за прояв турботи та поваги до нашого району. Керівники району з нагоди свята вручили владиці святу ікону ХІХ століття «Богородиця з Хрестом».

– Ми хотіли б, – зазначили вони, – щоб у Ваших святих руках в Мукачівській єпархії зберігався святий образ, який є символом збереження і продовження тих традицій, що оберігали наші батьки.

Чудове святкування продовжилося духовними піснями. Свої твори  присутнім дарували зразковий дитячий духовний хор с. Білки (керівник Віра Ерделі), соліст Юрій Вакула, дитячий духовний хор Свято-Іллінського  православного храму  (керівник Олександр Голіба) та заслужений артист  України Олександр Садварі.

Високопреосвященнійший Феодор у заключному слові наголосив, що на Іршавщині  вперше  в області проведено урочистості з нагоди святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі та 1150-річчя православ’я на Закарпатті. Це величне свято не тільки для нашого краю. За проведення свята він подякував керівникам району Василеві Ковбаску та Станіславу Сухану. Особливе слово вдячності владика висловив дитячим колективам району та їх керівникам. Він сказав, що вони вже є Божими дітьми, побажав їм зростати у вірі наших предків та вручив архієрейські грамоти і пам’ятні  церковні іконки. Він також сказав, що незабаром буде в Києві на прийомі у Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського та всієї України і розповість про величне  враження, яке справила на нього Іршавщина.

Неодноразово звучало многоліття на  адресу  Предстоятеля  Української Православної Церкви, який є “ангелом” нашого українського народу та учасників  цього священнодійства.

Грамотами та орденами за заслуги перед Українською церквою за старанні труди на благо Української святої православної церкви нагороджені Василь Ковбаско, Станіслав Сухан, Валерій Симканич, Петро Станко, Юлія Семак, Іван Михайлюк, Василь Ваш, Іван Луканинець, Василь Ледней та Сергій Лендєл. Їх вручив Високопреосвященнійший Феодор.

Вручено грамоти обласної державної адміністрації за вагомий внесок у розвиток християнства Івану Васильцюну, Дмитру Матіку та Михайлу Пушкашу. Також перші керівники району вручили спільні грамоти райдержадміністрації та райради  активістам релігійної громади Іршавщини.

 Василь ШКІРЯ.

f6a52ee08b5e

a54a9d829f34 1374436818_1623133457

IMG_7244

Прокоментуй!

Ваш коментар

*