Гортаючи сторінки нової книги Маргарити Фегер «Життєва стежина», яка нещодавно побачила світ, багато можемо сказати про цю мудру жінку, але я хочу запропонувати Вашій увазі, шановні читачі, сказати її словами про вічні біблейські істини, про які пише вона у власній поезії. Вірші Маргарити Фегер близькі до народної поезії. У них багато рідного, земного, духовного й зрозумілого читачам.
Родина, сім’я ‒ це «мала церква», на якій почиває благодать Божа. І чим міцніша сім’я, тим сильніша держава. Ось рядки з її поезії «Держава виростає із родини», у яких вона стверджує:
Коли в родині благодать
і спокій –
Земля радіє й небеса високі,
Всевишній й Сам радіє,
бо ж родина –
Це не самотня на вітрах
билина.
У поезії автор закликає любити Україну. Бо любити Україну – це так природно, як любити рідну матір. І, дійсно, не можна стати гідним жителем неба, не маючи любові до рідної України, до рідного батьківського дому. У вірші «Любіть Україну» вона пише, що «ми – її діти, всі сестри й рідні брати».У кожного з нас любов до рідної України починається з любові до рідного краю, рідного батьківського порогу.
У вірші «Карпати – легені Європи» порушує одну з наболілих тем – рани, які ми наносимо рідним Карпатам.
У вірші «Я тобі співаю пісню» вона благословляє землю, яка її зростила.
Оспівуючи любов до рідного краю, автор говорить, що на ньому є «печать Господа». Життя людини, справді, це вишитий рушник, який кожний вишиває різними барвами на протязі багатьох літ. У ньому все буває: зустрічі, розлуки, радощі, сум та головне – її погляд на світ цей, на людей не мати зла, не ображатись на життєву долю:
Літа, літа… Мого життя
рушник
Не завжди веселково вишивався
Та головне – не злом він,
а добром
У світ доріг, мов оберіг,
прослався.
Бо людина покликана залишати на землі добрий слід у своєму житті, тому що вона створена для добра. Саме добрі діла – основа життя, без яких є мертвою навіть сама віра. Земні труди, добрі діла ‒ основа спасіння та безсмертя людини. І головне:
Не для тлінного багатства
Ці труди земні.
Вона носить біль у душі за «земляків стражденних» і тільки молитва до Бога здатна вилікувати стражденні долі.
У своїй творчості Маргарита Федорівна пише про долю матері. Бо доля матері має праслов’янське коріння і зберігається у віках її любов і краса. Матір ‒ найсвятіша для кожного з нас людина на землі. Особливо величезне значення має для всіх її материнська молитва. Недаром древні стверджували, що материнська молитва із дна моря виймає.
І наймилішою у її житті залишається мама, яка гарна, мудра, працьовита й добре серце має. Цінувати матір за життя – урок і настанова всім. Бо особливо молодь часто забуває про цей святий обов’язок.
Велику увагу у своїй творчості Маргарита Фегер приділяє вихованню молодого покоління. Приділяє увагу поетеса і нашим простим коломийкам, підсумовуючи:
Коломийку, видно, дав нам
Сам Господь Всевишній.
Як літературний жанр, коломийки особливо любить український народ, бо вони тішать його серце і мають перспективу на майбутнє.
Безсмертною цінністю у цьому тлінному світі залишається душа, яку у просторі і в часі не в змозі зламати ніякі буревії. І ніякий викуп за душу свою людина дати не може. Душа – найцінніший скарб, яким володіє людина, адже вона безсмертна.
Чимало віршів поетеса присвячує своїм рідним і близьким людям. Є серед них чимало присвят до ювілеїв своїм славним землякам. У них звучить молитва до Господа за своїх рідних, за людей.
У збірці «Життєва стежина» вміщено чимало легенд, переказів, спогадів про минувшину. Вони допомагають ще раз осмислити наше минуле, бо це і є запорукою нашого завтрашнього дня, нашого майбутнього.
Маргарита Фегер гідно проходить свою життєву стежину і закликає кожного пройти її непереможно. Пройти гідно свою життєву стежину покликана у світі кожна людина. Саме в молитві і праці ‒ сенс людського буття. Через молитву і працю людина отримує духовні та матеріальні блага, необхідні у житті.
Свою стежину має кожний,
Вона судилася й мені.
Лиш той пройде
непереможний,
Хто любить працю і пісні.
Свою життєву ниву Маргарита Фегер засіяла добірними зернами добра, людяності, відданості справі, пошани, поваги й любові до близьких людей, друзів, колег і всіх, хто зустрічався їй на життєвих перехрестях. Її місія – дарувати знання і радість. Золотими нитками через кожне слово книги Маргарити Фегер «Життєва стежина» проходять вічні і невмирущі біблейські істини, що свідчать про головне – кожна людська «душа по природі своїй християнка». І це прекрасно, бо у віках «залишаться не гріх – любов, краса».
Протоієрей Василь ІГНАТ.