Версія для друку Версія для друку

БУТИ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ІНШИХ

уцй44ефуе

У ці дні темою номер один майже усіх засобів масової інформації стала робота правоохоронних органів. Ми вирішили запросити до розмови депутата  районної ради Василя Поляка, який 23 роки пропрацював  у міліції − від сержанта стройового підрозділу відділу внутрішніх справ  до підполковника начальника Іршавського райвіддiлу  внутрішніх справ.

− Василю Йосиповичу! Ви пройшли усі етапи  нелегкої, але почесної служби. Найперше, що потрібно було мати в ті часи для того, щоб працювати в правоохоронних органах?

− То було ще за радянських часів.  Хто б що не говорив, а вимоги були великі. Просто так в міліцію не брали. Спочатку треба було десь працювати, щоб побачили твої здібності, на що ти здатний. По закінченні Великораковецької середньої школи я пішов  трудитися в радгосп “Виноградар”. Працював слюсарем ремонтно- механічної майстерні. Потім − служба в лавах Радянської Армії. Після  демобілізації знову повернувся в рідне господарство − більше двох років працював трактористом тракторної бригади. А вже звідти одержав направлення в правоохоронні органи. Треба було позитивно себе зарекомендувати на попередньому місці роботи. Діяльність в господарстві характеризувала і комсомольська організація, слово якої теж було вагоме.

− Які вимоги до людини, яка прийшла працювати в міліцію?

− Йдучи працювати в міліцію, найперше, береш на себе велику відповідальність. Людина у формі повинна бути прикладом для інших: і в поведінці, і в спілкуванні, має бути ввічливою. Міліціонер охороняє правопорядок у суспільстві, захищає законні інтереси громадян, проводить боротьбу із правопорушеннями. Водночас він повинен бути професіоналом високого рівня, добре знати свою роботу, виконувати її на відповідному рівні й бездоганно. Правоохоронець не лише  має сам добре знати закон, а й чітко дотримуватись його. У мене спеціальність  “Правознавство”. У 1992 році закінчив Вищу слідчу школу МВС СРСР. А це багато про що говорить.

У райвідділі внутрішніх справ Іршавського району  я обіймав різні посади. Був слідчим слідчого відділення внутрішніх справ, старшим слідчим в особливо важливих справах слідчої частини відділу по розслідуванню злочинів, скоєних організованими групами слідчого управління УМВС України, начальником штабу райвідділу внутрішніх справ, заступником начальника відділу − начальником штабу і начальником Іршавського райвідділу внутрішніх справ.

− А що Вам найбільше запам’яталося?

− На початку 90-их років був скоєний  розбійний напад у Лозі. П’ятеро невідомих у масках напали на сім’ю, завдали тілесні пошкодження і “прихопили” із собою 10 тисяч доларів. Голова сім’ї  працював у США. Ми розробили кілька версій грабежу. За однією із них, ми схилялися до того, що це могли зробити місцеві, або не обійшлося без їх “наводки”. Злочинців вдалося спіймати аж у 2005 році. Вони були не місцеві, а “зальотні”. А з такими боротися непросто. Вони роблять свою справу і покидають місце злочину.

− Василю Йосиповичу! Ви вдруге обираєтеся депутатом районної ради. Чи допомагає Вам робота в правоохоронних органах?

− Звісно, у районній раді я очолюю комісію із дотримання законності і правопорядку. На її засіданнях ми розглядаємо різні питання. Люди скаржаться і на неправомірне віднесення їх до тієї чи іншої категорії платників  за газ, електроенергію, порушуються питання відносин із правоохоронними органами, земельні відносини, бюрократичну  тяганину у різних державних органах і установах та ін.

− Водночас Ви є членом президії районної ради.

−Через президію проходять усі питання, які розглядаються на сесії районної ради. До обговорюваних проблем слід ставитися  зважено, бо мова йде про питання, які хвилюють жителів району. Особливо, коли йдеться про медицину, освіту і культуру. Депутати райради не повинні стояти осторонь обговорюваних проблем. Бо це стосується не тільки громади села чи міста, а й кожного із нас.

Розмову вів Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*