- Нове життя - https://nz-ir.com -

МАЛОРАКОВЕЦЬКІ ВИПУСКНИКИ ЗУСТРІЛИСЯ ЧЕРЕЗ 50 РОКІВ

Нещодавно у гірському селі Малий Раковець відбулася непересічна подія – випускники зустрілися через 50 років.

А розпочалася зустріч у місцевій церкві Покрови Божої Матері, де отець Михаїл відправив панахиду за померлими вчителями і дев’ятьма випускниками  та Службу Божу за живими.

Спогадами зворушували свої серця випускники за святковим столом сільського готельно-ресторанного комплексу «Спартак».

– 1955-ого року 32 малораківчан переступили вперше поріг школи, яка знаходилася у приміщенні колишньої церковно-приходської школи, котру збудували ще за часів Австро-Угорщини, – розповідає організатор зустрічі Петро Грицищук. –  Першим вчителем був Семен Амброзійович Гудь. Ми не вміли навіть ручки тримати в руках. Упродовж року навчив нас писати рисочки, квадратики, різні кривульки, а також букви впізнавати, рахувати. Ми вчилися рахувати на дерев’яних паличках з ліщини, на зернятах квасолі, кукурудзи. Хто що приніс у кишені, той на тому і вчився рахувати.  Потім три роки вчила нас Юлія Іванівна Пантьо.  Наступні чотири роки вчилися у приміщенні колишньої фари. Класним керівником була «географічка» Галина Степанівна Лісниченко. Наука давалася дуже важко. Вчителі заставляли вчитися. Дома ніяк було сидіти за книгами, бо треба було корову пасти, допомагати батькам по господарству, селяни жили незаможно, бувало, що не було в що взутися, одягнутися.  1963-ого, коли закінчили Малораковецьку восьмирічку, були 15-річними дітьми. Відтоді минуло півстоліття – і ми стали батьками, дідами, бабами, дехто вже і правнуків має.

Далі пішла вчитися тільки Марія Попович. Вона закінчила Полтавське медучилище. Після отримання диплому працювала медсестрою у Полтаві.

Більшість залишилася у селі ґаздувати. Їздили на різні сезонні роботи по тодішньому Союзу, зароблені кошти привозили додому, за них купували будівельні матеріали і зводили цегляне житло.

Іван Лакатош поїхав на будівельні роботи у Тюменську область, де згодом одружився і залишився жити. Згодом став керуючим одного з відділу місцевого колгоспу. Микола Яцканич поїхав на заробітки у Ставропольський край, де потім одружився і проживає з родиною.

На зустріч завітав і колишній директор Малораковецької ЗОШ 82-річний Василь Іванович Ковач з сусіднього села Великий Раковець.

– Мені приємно, що про мене не забули колишні учні і запросили на таку зворушливу зустріч, – не приховував радості Василь Іванович і поділився думками щодо школярів середини ХХ століття і ХХІ ст..:

– У ті часи дітям було дуже важко вчитися, бо треба було вдома допомагати, не було телевізора, можливості придбати книгу. Але тодішні школярі були стараннішими, скромнішими. Сучасні – зовсім різні: можливості у них є, але нема бажання вчитися, бо вважають, що батьки все куплять.

– Марія Михайлівна виділила нам літню терасу. Було зручно спілкуватися і смакувати домашні страви, спеціально запеченого барана. Лунала гарна музика. Обслуговуючий персонал дуже добре ставився до нас. У «Спартаку» було все, що треба пенсіонеру – увага, затишок, деца і файна закуска, – наголосив Михайло Шпірь.

Тетяна Грицищук.