- Нове життя - https://nz-ir.com -

ГОРИТЬ СВІЧКА В ХАТІ

У кожного залишається в пам’яті випускний вечір. До нього завжди готуються старанно. Водночас задумуються, що на них чекає після закінчення школи. Готуються до вступу у виші та інші навчальні заклади або ж йдуть працювати.

Випускний – це завжди приємні клопоти як для дівчат, так і для хлопців. Кожна дівчина мріє, щоб у неї була найкраща сукня, зачіска… Так було й із Олею.

Мати ‒ Софія Іванівна, вихователька в дитячому садку, батько – Іван Михайлович, сезонний робітник. Мають добротний будинок, тримають худобу.

Софія Іванівна розповідає: «Після одруження із чоловіком звели будинок, огорожу, а згодом літню кухню, поступово привели в належний стан подвір’я. Чоловік виїжджає на роботу в східні області, дітей у нас ще не було. Тільки через п’ять років народилася донечка Оля. Росла здоровою. Але в три роки у неї почались напади. Лікарі сказали, що це епілепсія і що необхідне лікування. З часом їх ставало менше. Батьки раділи, що вона, мабуть, переросла хворобу і вийшла з дитячого віку.

Оля вступила до кооперативного технікуму. Навчалася добре. Після його закінчення влаштувалася працювати бухгалтером у споживче товариство. Оля була красунею, дівчина на видання. Але із одруженням не поспішала. Одного разу сказала:

‒ Хочу вийти заміж тільки по коханню. Щоб ми по-справжньому, всім серцем і душею любили один одного, ніколи не зраджували, цінували кохання протягом всього подружнього життя. Через деякий час Ольга сказала, що прийде хлопець Іван, з яким вона зустрічається.

Він був із сусіднього села, старший від доньки на три роки. Закінчив професійне училище та був майстром на всі руки. Не курив, спиртні напої не вживав. Красивий, небагатослівний. Через три місяці зіграли весілля. Жили вони добре. А через деякий час Оля завагітніла і народила сина, якого назвали Андрійком. Дитина зростала здоровою, всім на радість. Коли синові виповнилося п’ять років, він серйозно захворів. Після обстеження лікарі сказали, що хвороба невиліковна. Маленький Андрійко помирав. Тяжко тоді всі пережили це горе, але Оля з Іваном трималися. Епілептичних нападів у неї не було.

Через три місяці після смерті Андрійка Оля пішла на річку прати та довго не поверталася. Мати швидко побігла до неї і побачила, що вона лежить у воді. Взяла її за голову, відчула, що та не дихає. Затонула. Значить, у неї був напад. Для цієї сім’ї це було велике горе. Іван зажурився, був сам не свій.

Кажуть, “біда одна не ходить”, і так трапилося тут. Раптово, від серцевого нападу, помирає зять Іван, рівно через рік після смерті Олі. Це був ще один тяжкий удар для сім’ї. Але самотніми Софія Іванівна та Іван Михайлович не залишилися. Разом з ними проживають сестрина донька з чоловіком та синочком.

У кімнаті, де проживала сім’я Олі, жінка прибирає, перестилає ліжка, в шафах зберігає деякий одяг та взуття онука Андрійка, доньки Олі та зятя Івана. А вечірню сукню, яка була пошита для випускного вечора, зберігає окремо. Оля дуже її любила.

Кожного ранку і вечора подружжя, перед молитвою, біля ікони запалює свічку та молиться за упокій їхніх дітей. Горить свічка в хаті…

Михайло ЛОМАГА,

с. Брід.