Версія для друку Версія для друку

СВІТ КРАСИ ОБІЦЬКОГО

DSCN0073

Світ небаченої краси відкрився перед Іваном Обіцьким. Пейзаж, який неможливо представити на Землі… З’являється особа в білому та промовляє:

− Все! Вистачить! Повертайся…

Іван Андрійович, ніби руками крізь терня продирає через зшерхлі, немовби пересохлі губи, повіки і бачить перед собою рідну дружину і тещу. Остання тримає в тремтячих руках ікону Спасителя. В обох – вуста беззвучно промовляють слова молитви.

До його свідомості доходять слова лікаря В.В. Рішка:

− Вас спас Бог.

Такі самі слова через деякий час повторила випадкова супутниця, що її він підвозив із Чопа в Мукачівський православний жіночий монастир на прощу. Вона сказала міліціонерові, щоб читав  Біблію, а дізнавшись, що Святого письма у правоохоронця немає, пообіцяла дістати. І свого слова дотримала.

І третій випадок. В рідному Негрові тоді служив отець Михайло Голубко. Він подарував односельцю Закон Божий.

Ці три зерна недаремно були посіяні: вони дали  благодатні сходи. Біблію возив у службовій “Волзі”, і нерідко на посту під час чергування потай перечитував Книгу книг.

У 1996 році старшого прапорщика відділу ДАІ Управління внутрішніх справ Закарпатської області І.А. Обіцького визнають кращим серед колег краю. Іван Андрійович стає лауреатом  премії “Служу народу України” Міністерства внутрішніх справ. У день професійного  свята негрівчанину дарують список ікон Почаївської  Божої Матері.

Того ж року в дні Пресвятої Покрови здійснюється його давня задумка. Тодішній преосвященний владика єпископ Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії освячує на обійсті Обіцьких домашню капличку, на побудову якої перед тим дав своє владичне благословення.

Сьогодні у цій намоленій горниці більше півсотні ікон та не менше різного роду богослужебних книг.

Це та пристань душі, де знаходить Іван Андрійович зерна мудрості та життєву розраду. Така світлиця − як одна  сторона його нинішнього буття. А ще, є за селом впорядкований ставок, чималий дбайливо доглянутий сад. Його так само започаткував за кілька років до виходу на міліцейську пенсію.

В закарпатську міліцію І.А. Обіцький прийшов у 1982 році, перевівшись із 623-го полку спеціального призначення Південної групи військ Радянського Союзу. Простіше кажучи − із Угорщини. Всього віддав службі правопорядку 31 рік. Є що згадати колишньому старшому прапорщику міліції.

В ньому все ще живе та  міліцейська струнка: дозувати інформацію перед сторонніми.

... В Ільниці стався резонансний злочин − згвалтування. За оперативними даними визначили підозрюваного. На власній автівці, для прикриття,  Іван Андрійович з Котубейом, Химинцем виїжджають на затримання. Злочинець, мов загнаний звір, переїжджає в Ужгород, Перечин, Тур’я-Пасіку. Немов на ловах трійка іршавських правоохоронців переслідує його. В тому селі його й затримали.

− Мобілок тоді не було, − говорить Обіцький, − інтуїція нас водила. А ще − агентурна інформація.

Такий випадок хоча й не рядовий, але один із багатьох. Доводилося і в перестрілках побувати, і високі офіційні делегації супроводжувати.

Якби все виклав на папері, вийшли б кількасотсторінкові мемуари. Свого часу Іван Андрійович і взявся був за цю справу, навіть і написав  кількадесят аркушів та життєві негаразди стали на заваді.

Хтозна, може настане час і цієї справи. Нині негрівчанин Обіцький доволі часто цитує фразу Святого письма: і стане Захід Сходом, а Схід − Заходом.

Така вже натура у цієї людини. Він не визнає  половинчатості. Вірить – тож щиро, служити − так із усією правдою. І дотепер він пам’ятає статті закону, положень, яких незмінно дотримувався.

Така людина живе у Негрові.

 

 Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*