Версія для друку Версія для друку

ІЗ ДАНИЦІ – «ЗА ГРАНИЦЮ» − через Пекін, Сеул, Стамбул

танцор 2

На Даниці − є такий куток і вулиця в Лисичові -- виростав хлопчина із мрією про балет. Мало хто не знає про це верховинське село -- широковідоме працелюбними людьми, музейною кузнею “Гамора” та стародовньою приказкою “Лисичово   − село, в якому починається вода і закінчується хліб”. Будь-яка пересічна людина навскид сприйме мрію про балет у цьому гірському населеному пункті  хіба що, як дивакуватість. Скоріше за все на такому ж рівні сприйняли юного верховинця і в Ужгородському коледжі культури і мистецтв, куди він подав документи на вступ на хореографічне відділення. За плечима в нього тільки сільська одинадцятирічка і жодного уроку танцю.

Та ні рідні, які щонайперше були противниками подібного фахового вибору Ярослава Палька, ні односельці, ні  педагоги крайової столиці не врахували безмежної жаги стати  професійним танцюристом. Його прийняли з певними умовами. Він їх виконав. Для цього  знадобилися ті ж таки сила волі, невгасиме бажання і неймовірна працелюбність. Через півроку успіхи Ярослава Палька були належно поціновані: його достроково перевели на другий курс.

− Назавжди мені запам’ятаються уроки класичного танцю, які давала нам педагог Тамара Павлівна Лановчук, − згадує нині Ярослав Пальок. − Ми всі були від неї у захваті.

А ще слід  зауважити, що висока оцінка чи похвала Тамари Павлівни мала пошану серед студентів.

Ярослав став помітним серед однокурсників − далися взнаки вроджений талант і неустанна праця. Тож після третього курсу він був одним із тих, кого А.В. Шевцов відібрав для поїздки в Китай. Пройшли роки, і тепер той час Ярослав Пальок згадує майже без емоцій. − Андрій Володимирович  привіз нас, і рік ми працювали за мізерні гроші. Основна сума, прописана по контракту, перепадала йому з дружиною. Нам вистачило заледве на харчі.

Минулий час не пройшов безслідно. Змінилися проюдсери. З’явився особистий досвід −такі контракти, як той перший, Ярослав уже не підписує.

Адекватно судить про себе, об’єктивно  оцінює свій рівень майстерності та тих колег, які пройшли школу ансамблю Вірського та хору Григорія Верьовки. Їх так само доволі по тих східних країнах.

Сьогодні цей молодий верховинець досяг такого рівня, що спромігся на власний проект.

Наша розмова відбувалася кілька тижнів тому, під час чергового приїзду Ярослава Палька додому:

− Я тепер маю свою постановку і набираю окрему групу, −ділиться одним із сокровенного.

Кожен рік, кожна поїздка збагачувала його практику, вміння, майстерність. І доля була прихильною. У Китаї, Кореї, Туреччині він зустрічався і співпрацював на подіумі зі справжніми  зірками танцю. Після успішного проходження кастингу брав участь у мюзиклах «Чікаго», «Дайкл Хайт», «Анастасія», танцювальному шоу «Плей-бейк». Всього в його артистичному репертуарі -- 7 танцювальних шоу та 6 мюзиклів. В Туреччині, де особливо багато російських хореографів, розширив творчий діапазон, взявши участь у таких розкручених постановках, як «Ромео і Джульєта» та «Нотр Дам де Парі». Як каже Ярослав, наших слов'янських танцюриств китайська публіка обожнює за світлі обличчя, емоційність. Коли танцюють, вони життєрадісні, усміхнені. Проте за всім цим -- важкий виснажливий труд.

Ще згадуючи першу свою закордонну роботу на кораблі «MINSK”, говорить, як приходили о дев’ятій годині, переодягалися в матроську форму і відтанцьовували по 4 танцювальні блоки, а в суботу-неділю – по 5.

Тепер, як правило, працюють із 12-ої до 8-ої години. Якщо понаднормово, то вже оплата інша.

За всі роки Ярослав, можна сказати, освоїв ази китаєзнавця. Завчив мінімально необхідну кількість побутових фраз, навіть пробував малювати ієрогліфи. Виявляється, не така то й проста штука, ще й фізично виснажлива. Потроху привчається розуміти представників цієї  великої нації. Хоча деколи  трапляються речі, які з нашим менталітетом ніяким чином не осягнути.

Як приклад, наводить випадок, коли їх кілька земляків потрапили в Шанхаї у незнайомий район без карти. Почали питати дорогу перехожого. Своєрідний їх діалог затягнувся, довелося  по телефону звертатися до перекладача.

Ярослав відзначає величезну працелюбність китайців, масштабність забудови їх міст, раціональність організації урбаністичного простору. До прикладу, в Іршаві для оптимізації автомобільного руху вони побудували б не менше трьох дорожніх розв’язок.

На запитання, чи хотів би жити в Китаї, заперечив:

− Ні. Там заробити гроші, а жити обов’язково в рідному Лисичові.

Михайло ІСАК. 

1 коментар

1 коментар на «ІЗ ДАНИЦІ – «ЗА ГРАНИЦЮ» − через Пекін, Сеул, Стамбул»

  1. Yaroslav коментує:

    Да,все це правда

Ваш коментар

*