Версія для друку Версія для друку

СИЛА СЛОВА СТЕПАНА ОВСАКА, або історія про те, як всеукраїнський «Перець» поетизував іршавське «Нове життя»

Рідко якого тижня, проходячи поряд, майже 77-річний Степан Юрійович не зайде  в редакцію. То цікавою новиною поділиться, то знайде шпичачку, щоб зачепити вразливе творче журналістське серце, інколи − обговорити стан справ у сільському господарстві району. Буває й таке, що скромно так, після розмови, витягне із внутрішнього кармана кілька списаних листків  та й запитально запропонує: «Може, десь-колись редактор буде доброї дяки, та надрукуєте?!».

С.Ю. Овсак уже більше півстоліття належить до позаштатних авторів районної газети «Нове життя». Ця категорія наших дописувачів за великим рахунком ділиться  ще на дві: ті, хто пише з примусу, тобто за службовим обов’язком  і ті, хто − за покликом душі. У Степана Юрійовича рідкісне поєднання обидвох у одній особі. Ознайомимо читача із однією з його історій.

Приїхавши на Іршавщину, не тільки суттєво підняв рівень агрономічного забезпечення колгоспного рільництва, але  й активно пропагував науковий підхід до вирощування сільськогосподарських культур у колгоспах. Давалося взнаки: до того Степан Юрійович навчався в аспірантурі та мав  неабиякий літературний  хист: публікувався у “Віснику землеробства” та в журналі “Агрохімія”, “Віснику Інституту землеробства і тваринництва західних областей України”. Це і зіграло з ним, років через десять, злий жарт, але й принесло йому всеукраїнську “славу”.

На той час завідуючим відділом сільського господарства редакції “Нового життя” працював журналіст від Бога, знавець своєї справи, добропорядна людина і  гуморист за вдачею Олександр Павлович Усенко. У Олександра Павловича із Степаном Юрійовичем склався своєрідний творчий тандем. Тієї весни О.П. Усено був у відпустці, а С.Ю. Овсак заніс у редакцію статтю про боротьбу з квіткоїдом. У ній, зокрема, йшлося про те, що обробка плодових дерев повинна прводитися до цвітіння за 5-7 днів. Редактор виправив саме цю частину матеріалу  таким чином, що вийшло: агроном Степан Овсак рекомендує проводити обробіток саме під час цвітіння.

Заздрісники високого авторитету, «добродійники» аж ніяк не могли не скористатися подібною нагодою. Чергове число «Нового життя» із злополучною помилковою рекомендацією відправили до «Перцю». Перчани такий опус належним чином обіграли,поетично оформили і випустили критичні стріли про «горе-агронома» у  білий світ. Заодно дісталося на горіхи місцевій владі та обласному профільному управлінню. Згущалися хмари у комуно-партійних та високих господарських кабінетах, що мали вдарити громом і блискавкою на голову «невдахи»−дописувача. Після злополучної публікації Степан Юрійович пропонував редактору В.Ю. Звонарю дати в наступному  номері районки поправку, на що, правда, той категорично не  погодився. Тодішня газетна практика передбачала, що від того може  постраждати реноме видання. Бо  й справді, якби іршавського агронома С.Ю. Овсака не «проперчили» на сторінках всеукраїнського журналу гумору і сатири, помилка б так і залишилася недоречною випадковістю, якою по суті і була.  Але маховик літературно-чиновницької молотобійні тільки розкручувався. Майже водночас Степана Юрійовича викликали до першого секретаря райкому партії А.Й. Червінського та винесли питання на розгляд колегії обласного управління сільського господарства.

Вберегла Степана Юрійовича від скороспілої розправи та сама система, що однією рукою намагалася покарати борзописця. Існуюча тогочасна практика передбачала офіційну реєстрацію в установі чи закладі матеріалу, що направлявся в редакцію та залишення копії у  автора.

Анатолій Йосипович дослухався до аргументів Степана Юрійовича і переконався на факті у його невинуватості. Так само дослухався до його аргументів на колегії облуправління перший заступник голови облвиконкому О.О. Шестидесятний.

У народі недарма говорять: «велика буря − малий дощ».

Майже сімдесятилітня історія районки обросла не однією подібною подією, що більше схожі на легенди та міфи.

Ваш отзыв

Ваш коментар