Версія для друку Версія для друку

СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ, ГАЗЕТИ, КАЗОК…

шкіря

Творчість – це не якийсь застиглий лежачий камінь, а вічний рух і пошук оригінальності, потуги бачити прекрасне в тому, що далеко не кожному під силу помічати. Але якщо ти народжений навесні, то в цьому, вочевидь, теж є свій знак. До потужної когорти людей, які поєднали своє життя із творчою професією, належить і редактор районної газети «Нове життя» Василь Шкіря.

Днями він відзначав ювілей – дві золоті п’ятірки. Священний обов’язок вихідця, так би мовити, із творчаків, -- творити за принципом «з народу і для народу». Лише спостережливий співбесідник завжди може вловити особливості колоритної мови Василя Васильовича. Ну всі ми знаємо слово «але». Здавалося б, що з того… А наш ювіляр не використовує його у звичному для нас значенні. За цим словом «видніється» маленька батьківщина Василя Шкірі – Загатський край, де народився. Хоча, знаєте, в народу словесна палітра може бути неабиякою багатою: від вишуканої люб’язності до невибагливої ницості. Справжнє мистецтво – висловитися у кризові моменти пристойно. Ну саме тоді, коли навідріз не хочеться чогось поганого, що вже чи не під носом. А Василь Васильович може зробити це на межі культурної делікатності. Його хороші знайомі і добрі друзі знають коронну фразу: «Боже, тя не дай». Ні тобі лайливості, ні тобі вульгарності! Таке собі прохання до Всевишнього… Воно й не дивно, адже за плечима багатющий досвід. Понад три десятки років віддав роботі в редакції. Кожен рік, як сторінка життя. Може, на окремих щось би відкоригував, якісь би просто пробіг очима… Є ж такі, які б з насолодою перечитав… Ну таких якраз побільше, Боже, дай. Напевно, не злічити всіх статей, інтерв’ю з відомими людьми, цікавих співбесідників на радіо. Це ціла купа позитивних моментів, добрих емоцій, а подеколи й курйозів. Словом, є що згадати. Це тобі не суха біографія, складена з цифр. Це серйозний творчий доробок, сформований з чиїхось щасливих і нещасних доль простих й знаних людей, епохальних подій району, діяльності керівників різних рангів. На згадку є матеріали з враженнями від зустрічей і рукостискань, фотографії і моменти, закарбовані у пам’яті.

Ну в 55 ти точно не юнак. Відповідь можна знайти у стані душі, у його світоглядності, сприйнятті життєвих змін. За глибоко пронизливим поглядом редактора газети Василя Шкірі криється і вирішення непростих питань районки, і етапи самореалізації, і турбота про дітей, онуків, і…

І ще… Для любителів почаклувати зі словом у районі було створено літстудію «Промінь». Василь Васильович Шкіря відіграє у ній помітну і відчутну роль. Її вихованці вчились і вчаться у досвідченого майстра слова, як то перо в одних руках може бути і гострим, і ніжним, і колоритним. Добре, що пам’ятають вчителя, кажуть щире спасибі.

І ще… малюки захоплюються ним як творцем казок. От читаєш ці тексти, і в уяві зринає образ, як турботливий вусатий дядько, взявши за тендітну руку хлопчиків і дівчаток, веде їх у світ добра. І цей світ неодноразово бачили у постановках театрів на подіумах різних рівнів. І от нещодавно юних читачів порадував новою книгою «Чупакабра».

55! Здійсненні мрії і амбітні задуми на підґрунті багатого досвіду… За плечима – роки творчого і кар’єрного зростання, спілкування з мудрими і добрими людьми. А відтак і вони через роботу його розуму і серця викристалізовуються у власну журналістську і людську мудрість і порядність.

Василь Васильович Шкіря прийшов у редакцію районної газети в 1980 році молодим, в джинсах і з смоляною шевелюрою. За тридцять три роки роботи в ній став сивочолим, але при цьому не втратив того молодечого натхнення й завжди свіжого бачення життя і його колориту в буднях. Ще тоді представники старшого журналістського покоління жартома у редакційному колективі називали його живим класиком. Він перетворив їх жарт у життєву реальність, ставши класиком журналістики нашого краю.

Колектив районки.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*